НІЗАЩО
400. Гнат прийшов до Славиків у гості. А там жінка свариться з чоловіком і всіляко обзиває його.
— Слухай, Павле,— просить Гнат,—скажи своїй дружині, хай перестане, незручно.
— Нізащо! — запротестував той.— Хай продовжує. Якщо переб'ю, почне спочатку.
ЧУДО
401. — У твоєї жони не ротик, а просто чудо. Такий маленький...
— Чудо не те, що маленький, а те, що в ньому такий великий язик.
РІЗНИЦЯ
402. Син: — Няню, яка різниця між гвинтівкою і кулеметом? Адже патрони у них однакові.
Батько: — То так: коли я говорю, то є гвинтівка, а коли мама — кулемет.
НЕ БУДУ МОВЧАТИ
403. Чоловік до жінки, яка кричить на нього за те, що пізно прийшов додому:
— Спи, стара, і мовчи.
Жінка: — Спати буду, а мовчати — ні!
НАЙГІРШЕ ЛИХО
404. — Хто був першим чоловіком на землі?
— Адам.
— А яке перше лихо бог послав на нього?
— Єву.
МАЄ КОЛИСЬ МОВЧАТИ
405. — Ти чому дозволяєш своїй дружині палити?
— Але ж має колись і помовчати!
НА ОДНУ ХВИЛИНКУ
406. — Ви сьогодні цілий вечір самі вдома?
— Так, моя жінка вийшла на хвилинку до сусідки.
ДАЙТЕ ВІДПОЧИТИ
407. — Не видержу, кумочко і лишив мене небіжчик, і такий у мене жаль, що піду за ним у могилу...
— Кумцю, майте бога в серці. Дайте небіжчикові хоч там спокій.
ВДОВИЦІ
408. Дві вдовиці довго ходили у чорному шатті на цвинтар до могил чоловіків. Ось одна й каже другій:
— Чи довго будемо ходити сюди?
— Так, аж поки не помітять чоловіки, що ми молоді вдовиці.
З ЖУРБИ
409. Кума Ганна: — Що ви, кумо, так швидко знову вийшли заміж?
Кума Варвара: — Із журби, кумо, із журби. Не було з ким сваритися.
ЗАОХОЧЕННЯ
410. — Скажіть, сусідко, що ви робите, аби спонукати свого чоловіка до праці в саду.
— Весь час говорю, що для роботи він уже старий.
ПРИЙДІТЬ УВЕЧЕРІ
411. Кум: — Кумасю, то ваш чоловік помер?
Кума: — Помер, кумцю, учора поховала.
Кум: — Та чи гадаєте, кумасю, віддаватися?
Кума: — Ой куме, якось не випадає про те скоро думати. Прийдіть краще увечері.
БУДЬ КАЛЕНДАРЕМ
412. Каже жінка своєму вченому чоловікові:
— Ти на мене не звертаєш ніякої уваги, все книжки та книжки. Я теж хотіла б книгою бути.
— То будь.
— Але якою?
— Календарем, аби-м щорічно мав новий.
БОЮСЯ
413. — Іванку, чом не поцілуєш тіточку?
— Боюся, бо няньо теж хотіли її поцілувати й дістали по вухах.
ЧИЯ ДИТИНА
414. Вернувся Ілько з війни та й питає свою жону:
— Чия то дитина у тебе на руках?
— Та моя! Могла бути й твоя, але тебе вдома не було.
ЛІПШЕ НЕ КАЖІТЬ
415. — Вчора я вас бачив із дружиною в театрі.
— Так? Але, знаєте, ліпше їй про це не кажіть.
ЖІНОЧА НЕДОЛЯ
416. Чоловік: — Чого плачеш? Я не від'їжджаю на цілий вік, лиш на місяць.
Жінка крізь плач: — Знаю тебе! Говориш— на місяць, а сам за два тижні повернешся!
У РОЗЛУЦІ
417. — Скажіть, Вероніко, дуже сумував мій чоловік, коли я була у відрядженні?
— Ой, сумував! Особливо в останні дні перед вашим поверненням дуже зітхав!
РАДІСТЬ
418. — Чоловіче мій, скоро в нашій маленькій хаті появиться третя істота.
— Люба моя, невже?!
— Так! Моя мама розлучається з батьком і перейде до нас жити.
ТЕЩА І ГАДЮКА
419. — Знаєш, одного разу ми пішли до лісу. А там гадюка вкусила тещу за ногу.
— І що ж — теща померла?
— Де там, живе й тепер. Але гадюка нараз здохла.
НЕ ВАРТО БУЛО...
420. Суддя: — То ви бачили, як він задушив вашу тещу?
— Прошу красно, бачив.
— Чому ви не прийшли на допомогу?
— Я хотів, але коли побачив, що він і сам упорається, то не вважав за потрібне втручатися.
МІЖ ДРУЗЯМИ
421. — Нас — три. Як будемо женитися, то вишукаємо таку хату, де будуть три сестри — по одній кожному.