ЗНАЄ СВОЮ СПРАВУ
905. Дівчинка заходить до магазину і просить ляльку.
— Ось ця вміє ходити, кричати, плакати й пити.
— Ви знаєте, в мене є сестричка, яка все це робить. А я б хотіла просто ляльку.
І ТАТО МОЖЕ
906. — От бачиш, і тато вміє тебе викупати, а ти гадав, що без мами не обійтися.
— Звичайно, тільки що мама перед купанням знімає з мене черевики.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
907.— Ти можеш мене, тату, бити, але попереджую: я все вимщу на твоїх онуках.
ВИНЯТОК
908. — Яка ти розпещена і невитримана,— дорікає батько донечці, прогулюючись із нею по вулиці.
— Ідеальних дівчаток нема, за одним винятком,— відповідає донечка.
— За яким?
— Мами в моєму віці.
НА ПЛЯЖІ
909. — То не ваш хлопчик закопує в пісок мою одежу?
— Ні, то сестрин. Мій — он той, що набирає води вашим капелюхом.
НЕСТАЧА ДОПИТЛИВОСТІ
910. — Татку, що це за птах?
— Не знаю, синку.
— А чому ти не спитав, коли був маленький?
НЕ ЗАВИНИЛИ
911. Мати до синів-близнюків:
— А я ж казала — до обіду не брати своїх тістечок.
— Ми й не брали своїх, він з'їв моє, а я — його.
ПОКУШТУВАВ
912. У парку собака лизнув руку маленькому хлопчикові.
— Що, вкусив тебе,— налякалася мати,
— Ні, тільки покуштував.
ДОРЕЧНА ПРОФЕСІЯ
913. — Сину,— докоряє мати,— я кликала тебе з десять разів, а ти вдавав, ніби не чуєш! І що тільки з тебе вийде?
— Офіціант,— озвався на те батько.
ЗНАЙДЕ
914. — Чого надіваєш калоші? Надворі немає калюж.
— А я знайду.
СМІШНИЙ
915. — Дідусю, і ти був колись маленький?
— Був, дитинко, був.
— Ото, мабуть, смішний був зі своєю лисиною і бородою.
ПРОЗРАДИВ
916. Батько: — Скажи, чому, коли чайник нагріти, у нього з носика пара йде.
Син: — А це я знаю. Щоб мамі легше відкривати твої листи.
ЇСТИ ЛЕЖАЧИ
917. — Мамо, хочу їсти.
— То вставай.
— Полежати хочеться.
— То вибирай, що краще: їсти чи лежати.
— Їсти лежачи.
ЧОЛОВІЧА ЗАЧІСКА
918. Розмовляють двоє хлопчиків.
— Ні,— каже один,— так зачісуватися я не буду, так лише дівчата ходять.
— Добре,— каже другий,— але скажи тоді, яка, по-твоєму, зачіска чоловіча.
— Я не знаю. Ну, хоча б лисина.
НЕ ВИПИЛИ
919. — Синку, ти налив води до акваріума?
— Ні, мамко, рибки ще не випили вчорашньої.
АНГЕЛ
920. — Тату, що таке ангел?
— Це хлопчик, який переходить вулицю на червоне світло.
ПОХВАЛИВСЯ
921. — Мамо, мамо! До глечика з молоком потрапила миша.
— І ти витягнув її?
— Ні, мамо! Я впихнув туди кота, хай зловить.
ВИЧЕКАВ
922. — Чого плачеш, Юрку?
— Я вдарився вчора головою.
— Чому ж учора не виплакався?
— Вчора нікого не було вдома.
ОБІЦЯНКА
923. — Дідусю, купи мені барабана!
— Куди ще тобі барабан! Від тебе й так багато шуму.
— Але я обіцяю, що гратиму тільки тоді, коли ти спатимеш.
ЩЕ МАЛЕНЬКИЙ
924. — Тепер зрозумів, чому я тебе назвав маленьким ослом? — вичитує перехожий Іванкові.
— Тепер зрозумів. Я ще не такий великий, як ви.
СВОЯ АРИФМЕТИКА
925. — Татку, он їде четвертий трамвай.
— Чому четвертий? То ж тридцять перший.
Хлопчик здивований:
— Ти сам казав, що три та один буде чотири.
ВТОМЛЕНИЙ
926. Батько вкладає спати чотирилітнього сина.
— Розказати казку?
— Ні, не треба.
— Заспівати колискову?
— Не треба.
— То що для тебе зробити?
— Я дуже втомився,— відповідає малюк.— Було б найкраще, коли б ти пішов і дав мені заснути.
ЖМЕНЯ ГОРІХІВ
927. — Мамо, дай, будь ласка, горіхів!
— Візьми жменю.
— Краще дай сама, твоя жменя більша.
НЕ БУЛО ЧАСУ
928. — Мамо, я впав у калюжу.
— Як, у нових штанях?
— Все сталося так швидко, що я не встиг їх зняти.