ЛИШЕ ВИХОДЬ!
949. Дочка: — Мамо! Я не вийду заміж за Ілька! Він такий атеїст, що навіть у пекло не вірить.
Мати: — Лише виходь за нього, дитинко! Потім буде вірити!
ВИРУЧИЛА
950. — Як ся маєте? — нав'язує дівчині бесіду молодий хлопець.
— Дякую, добре.
— А як ся має ваша мама?
— Дякую, добре.
— А як ся мають ваш брат і сестра?
— Дякую, добре.
Хлопець не знає, що далі говорити. Дівчина виручає:
— Я маю ще діда й бабу.
ЗА...
951. — Попробуйте лиш поцілувати мене, я за...
— Закричите?
— Зажмурюся.
ЩИРА
952. — Що б ти, Марійко, зробила, якби я тебе поцілував?
— Кликала б маму.
— Ну, а тоді що було б?
— Нічого, бо в хаті нікого нема.
ПОЖЕЖНИК НА КУХНІ
953. Завідуюча їдальнею зайшла на кухню і побачила там молодого пожежника.
— Що тут шукає пожежник? — питає кухарку.
— Слідкує, аби м'ясо не пригоріло,— відповідає та, червоніючи.
ТВОЄ — НАШЕ
954. Дівчина кілька разів нагадувала хлопцеві, який позичив у неї гроші, про борг.
— Давай одружимося, і гроші будуть нашими,— запропонував хлопець.
НЕ ПАМ'ЯТАЄ
955. Степан був у знайомої дівчини. Наступного дня, коли хміль пройшов, він згадав, що просив рука Оленки. От він і дзвонить по телефону:
— Алло! Оленко! Я вчора просив вашої руки, але не тямлю, що ви мені відповіли: «Так» чи «ні»?
— Ой! Як добре, що ви подзвонили! Я пам'ятаю, що вчора хтось просив моєї руки і я дала згоду, але вже не знаю, хто це був!
ДЕ ОТІ ВОВКИ?..
956. Одна багата шинкарка найняла Івана відвезти її на десяте село до своєї дочки. Звечоріло. Під час подорожі їй захотілося відпочити. Наказала нагодувати коней, а сама лягла на возі. Іван прив'язав коні й на кінець дишла повісив торби з вівсом, а сам ліг під віз і хилитає ним. На дишлі торби похитуються, шинкарка злякалась і питає у візника:
— Іване, що то кивається напереді?
— Вовки, паніко,— посміхаючись, відповів Іван.
— Ходи на віз, бо я боюся.
Іван хотів чи ні, а послухав паніку...
Другого вечора також довелось їм у полі ночувати. Іван знову заліз під воза й ліг, а шинкарка пильно приглядається на дишло й питає:
— Іване, а де ті вовки, що були вчора?
ТРАГЕДІЯ
957. — Любонько,— озвалася господня до квартирантки,— ваш брат уже перестав навідуватися, правда?
— Той мерзотник уже знайшов собі іншу сестру.
ШКОДА
958. Їдуть двоє дівчат автомашиною, і раптом лопнула шина. Дівчина, якій належала машина, до своєї колегині:
— Бувають хвилини в житті, коли справді шкодую, що я незаміжня,
ЩО НАЙБІЛЬШЕ?..
959. Питали одну панночку, що їй найбільше подобається. Панночка хвилину подумала, а потім каже: «По-друге, їжа, по-третє, квіти».
СВАТАЧ
960. Несміливий сватач після величезних зусиль нарешті відважився:
— Маріє, думаєш, що твоя мати справді хотіла б стати моєю тещею?
НЕЩАСТЯ
961. — Чи були ви вже деколи свідком залізничної катастрофи?
— Так, одного разу в тунелі: замість дівчини я поцілував її батька.
НЕМОЖЛИВІСТЬ
962. — Коли вже одружуватися, то до загсу хочу повести собі гарну жіночку і добру кухарку.
— Але ж це неможливо. Це двоєженство.
СУЧАСНІ ЗАРУЧИНИ
963. — І давно ти заручений із нею?
— Не знаю точно, бо в мене тоді зупинився годинник.
ТІЛЬКИ П'ЯНИЙ
964. Прийшла одна пара до загсу розписуватися. Він ледве стоїть на ногах, вона — теж. Їм і кажуть:
— Прийдете завтра, в такому стані розписуватися вам не можна.
Прийшли і на другий день; дівчина твереза, а жених — знову п'яний. Дівчину й питають:
— Ваш обранець тверезим буває?
— Звичайно, буває, але тверезим не хоче йти до загсу.
КЛОПІТ
965. — Коли я вперше Мару поцілував, то вона вліпила мені потиличника. А коли я почав присягати, що вже ніколи більше такого не вчиню, вона вліпила мені вдруге.
КОХАННЯ
966. — Любиш мене?
— Шалено.
— А помер би заради мене?
— Ото вже ні! Моє кохання безсмертне.