Та коли спускався драбиною, спіткнувся в темряві, і мішок з громовим гуркотом полетів униз. Від гуркоту священик пробудився. Не запалюючи свічки, вийшов у сіни. Побачив чорну-чорну постать, почув:
— Добривечір, пане отче, щире вам вітаннячко від чорта, а в дарунок — мішок шинки!
У панотця волосся на голові дибом:
— Свят-свят, жодних подарунків від нечистого мені не треба!
І сам відчинив сажотрусові двері.
Лише на другий день усе зрозумів, коли побачив, що не стало його шинки.
У ПЕКЛІ
1665. Ішов якось священик польовою стежкою і обдумував свою недільну проповідь. А неподалік орав свою ниву Міташець Густа і, за звичкою, кляв коней на чому світ стоїть. Це заважало думкам священика, і він рушив навпрошки через поле до ратая, зажадав припинити лайку, ще й пригрозив пеклом.
Це дуже зачепило Міташця Густу. Довго обдумував він, як би віддячити святому отцю.
Якось через тиждень після того випадку приїхав Густа власними кіньми до Букеца і здибався там зі священиком. Уклонився чемно, а далі каже:
— Пане отче, тиждень тому віщували ви мені, що потраплю до пекла. А сьогодні вночі приснилося мені, що я вмер. І точнісінько, як ви мені віщували, потрапив до пекла. Там була проклятуща спека, тож я зняв із себе лейбик і почимчикував у куток, аби знайти цвях і повісити його. Але ж треба було халепі статися! Де не взявся старший чорт та як визвіриться на мене:
— Падло, ані кроку далі —там цвях вашого пана священика!
САЛІВЦІ БУДУЮТЬ
1666. У тяжкі давні часи прийшли салівці до красної Лужиці, і так вона їм сподобалася, що залишилися у ній назавжди. Облюбували собі місце, де б можна було село збудувати, і взялись до роботи.
Недалеко від місця, де мало бути село, ріс густий ліс. Там рубали дерево, а потім витягали звідти. То була тяжка, виснажлива праця. Минув рік, поки салівці звели кілька хат.
А якось, коли несли вони чергову балку, трапилася з ними оказія: одна з балок раз — та й упала з пліч, покотилася з тріском униз. Це страх як сподобалося салів-цям: так можна зберегти багато сил. Швиденько порадившись, вони стали носити тяжкі дерева на гору, щоб звідти опускати їх кулею вниз і так зберегти час та сили. Робота пішла веселіше, і незабаром Салів був збудований.
ЗАБУЛИ ПРО ВІКНА
1667. Коли всі хати були збудовані, помітили салівці, що про вікна вони забули. Стали думати, як і хто міг би поробити вікна. Згадали про дятла, що саме в ту пору довбав діру в дуплі.
— Ти повинен нам поробити вікна! — закричали громадою, і почали дятла ловити.
Але дятел перелетів на високу липу. Як тут бути? Драбини немає, лазити не вміють. Як завжди, на поміч прийшла кмітливість старости. Наказав він найкремезнішому стати під липою, на нього стане другий, ставатимуть один на одного, доки верхній не вхопить птаха.
Салівці не могли надивуватися з розуму старости. Мерщій видерлися один на одного — але ж не дістати дятла. Тоді виліз і староста — як голова всієї громади. І все ж треба було йому ще хоч півліктя зросту, щоб дістати птаха. На поміч знову прийшла його відома мудрість. Зібрався він із силою і підстрибнув. Та птах перелетів на вищу гілку, а староста, що погано розмірив стрибок і зробив якийсь крок у повітрі, потрапив не на голову нижчого, а кроком далі, і, впавши, вивихнув ногу. Дятел тим часом перелетів на вербу, що була зверху до низу продірявлена дуплом.
Та салівці не з лякливих. Вони вдруге вирішили спробувати щастя. Підбадьорювані знизу порадами старости, зачекали, доки дятел не шугнув у діру. Верхній салівець — стрімголов за ним, проте не дістав, лише тицьнувся головою в дупло. Тим часом дятел показався з нижнього краю дупла. Салівець, що стояв унизу, плигнув за птахом, та не спіймав і впав. Верхній же салівець прищемив голову і жодними хитрощами не міг вирвати її з дупла. Незважаючи на це, він теж помчався разом з усіма за клятим дятлом, що летів собі геть.
Староста чудувався із вдачі своїх односельців. Та не знаходячи на верхньому салівцеві голови, тривожно запитав його жінку, що стояла поруч, де чоловікова голова.
— Очевидно, в шапці! — відповіла вона.
ГРАБЛІ
1668. Дочка незаможного селянина більше року жила у місті — в служницях. Додому приїхала, коли сіно почали косити. Але ж веде себе — ніби справжнісінька міщанка, рідну сербську мову зовсім забула.
Велів їй батько іти з ним на луки. Там вона питається його, показуючи на граблі: