— Was ist das fur ein Ding?
І ненароком наступила на зубці. Граблиська як тріснуть її межи очі — вона й зарепетувала:
— Прокляті граблі!
І повірте — чистісінькою сербською мовою.
НЕ ДУЖЕ...
1669. — Помагай біг, друже! Як ся маєш?
— Ні так ні сяк, друже.
— Чого?
— Та взяв собі жінку!
— То добре!
— Та не дуже!
— Чого ж?
— Інші до неї зачастили.
— Погано.
— Не так уже й погано!
— Чого ж?
— Один там триста талерів залишив.
— Це добре!
— Не дуже!
— Чого ж?
— Пан їх у мене забрав!
— Це погано.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Він мені за них дванадцять мішків пшениці дав.
— Це добре.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Миші зіпсували пшеницю!
— Це погано.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Я нею вигодував дванадцять свиней!
— Це добре!
— Не дуже!
— Чого ж?
— Жіночка моя в смальці втопилася.
— Це погано.
— Не дуже!
КОЛИ МЕНІ НАЙКРАЩЕ
1670. Сидить селянин на лаві за столом, обличчя руками закрив. Спати не спить, але й не «не спить». Зайшов до нього сусід. Бачить, що господар закрив обличчя руками, то й питає:
— Агов, куме, що ти робиш? Спиш?
— Ні!
— Плачеш?
— Ні!
— З тобою що-небудь сталось?
— Та ні ж!
— Тебе ошукали?
— Ні!
— Зуби тебе болять?
— Ні!
— Хворий?
— Ні!
— Так тоді скажи мені, що з тобою, про що ти думаєш?
— Ні про що не думаю. І нічого зі мною не трапилось.
— Ти у тяжку задуму впав?
— Та ні, куме! Я ні про що не думаю, і так мені найкраще.
ПРО ГУСЕНИЦЬ, ПРО ТХОРІВ ТА ПРО ЇХНЄ НАСІННЯ
1671. Зустрів сусід сусіда.
— Куди, куме?
— До лісу, за насінням гусениць.
— За насінням гусениць? Навіщо воно?
— Самі знаєте, минулого літа в наших краях не було жодної гусениці, тому й капуста не вродила. Сього літа хочу заздалегідь зарадити лихові.
— Ой, куме,— промовив сусід,— добре надумали! А знаєте, куди я йду?
— Ні.
— Йду у верболіз, за тхорячим насінням.
— За насінням тхора? Навіщо воно?
— Самі знаєте, минулого літа наші кури погано неслися, яйця пропадали, то, може, нестимуться краще, якщо до них тхори вчащатимуть, а вони їх яйцями пригощатимуть.
НАЙБІЛЬША ЛЖА
1672. Жили колись три брати. Найстарший був сліпий, середній — паралітик, а наймолодший — кривий. Забажалось їм піти на полювання. Надумали та й пішли. Полюють. Сліпий вислідив зайця, кривий наздогнав, а паралітик додому приніс.
Вдома кожен із братів зажадав зайця собі. І ніяк не могли дійти згоди. Тоді обрали собі за суддю свого пана. Прийшли до нього й розповіли все, як було. Пан трохи подумав і сказав:
— Не можу дати вам жодної ради. Ідіть додому, подумайте, і хто з вас найбільшу брехню придумає, той дістане зайця.
Назавтра прийшов перший брат і каже:
— Панеле у нас такий віл, що коли виводимо з хліва, він рогами неба дістає.
— Вірю,— каже пан.
Прийшов і середущий брат, каже: — Пане, є у нас перед хатою така купа гною, що коли кури на неї вилізуть, то зірки в небі клюють.
Повірив пан.
На третій день прийшов наймолодший брат.
— Пане,— каже він,— перед нашим обійстям є ставок, ми у ньому коней купаємо, потім зв'язуємо їх за хвости і сир робимо, а ваша ласкава пані до того ставка за сироваткою ходить.
— Е, це вже ти занадто брешеш! — мало не закричав пан.— Ну, та годі, бери собі свого зайця і геть звідси!
ДЕШЕВИЙ ОВІД
1673. Худий Мотс з самого ранку лупав камінь у скелі, аж доки не настав час обідати. Проте зарібок Мотса горілка взяла, у капшуку залишилось якихось десять грошів. Човпає він, не поспішаючи, до села і мізкує, як би його за ті гроші по-людськи пообідати.
Проходить біля кузні й бачить — ковалиха виставляє у вікно студити велику миску картопляників.
Зупинився Мотс і питає:
— Для кого це?
— Для чоловіка і для синів, а для кого ж! — відрізала ковалиха.
— Слухай, господине! — розсміявся Мотс,— цього ополоника для трьох порядних чоловіків мало!
— Мало? Такої миски!
— Оті кілька картопляників один з'їсть!
— Мусить мати луджений живіт, щоб усі їх убгати.
— Б'юсь об заклад на десять грошів, що сам один упораюсь.
— Хотіла б я бачити.
Мотс витяг свої останні гроші, поклав на стіл і підсів до миски.
Ковалиха побожно склала руки і дивиться, як один за одним картопляники зникають. Аж страх її взяв, що все це за якихось десять дрібних грошів. Тим часом Мотс до дна добирається. Але тут же відклав набік ніж і виделку, підвівся з-за столу, сунув ковалисі в руку гроші й каже: