— Гей, Татею,— промовив спрагнений Матей,— що би сталося, коли б кожен із нас узяв та налив собі по чарці,— адже спека.
У Татея, що саме в цей час ніс барило, від слів тих аж слина потекла. Та він був упертіший, тому сказав:
— Без грошей ніхто і краплі не дістане!
І ще швидше почимчикував далі. Зморено плівся за ним Матей, бурмочучи щось сам собі в бороду, аж ненароком мацнув кишеню своєї камізельки і — о радість — знайшов зовсім новісінький мідний гріш, що колись, було, приховав. Блискавицею стрілила йому до голови думка: кожному можна купити за власні гроші чарку!
— Татей,— гукає Матей,— продай мені чарку горілки, ось маєш гріш!
Черга нести барило прийшла до Матея. Не ступив він і пари кроків, коли Татей зажадав від нього чарку оковитої за той вторгований гріш. Коли Татей знову став нести барило, захотілося випити чарчину Матею. І так — доки на ярмарок не дійшли.
Веселі, поставили барило і оголосили, що кожен може випити по чарці, тільки мусить лишити після себе один мідний. Незабаром рушили до корчми, щоб там порахувати вторговане. Страшенно здивувалися, коли з обох кишень витрусили тільки один-однісінький гріш. Нарешті, зрозуміли, як воно сталося: на торговиці багато людей, ходять один попри одного і гроші в інших із кишень витягують, то ж, очевидячки, і їх обікрали.
Додому прийшли і розповіли, які то підлі люди на ярмарку — в бідних бурів гроші з кишень витягують.
ВЕЛИКЕ МІСТО ДРЬОВК
1679. Дрьовк — маленьке містечко в Нижній Лужиці, і, напевне, найменше. Не заблудишся в ньому. Його торговий майдан вимощений бруківкою, хоч поміж камінням росте трава.
Якось їхав чоловік з Верхньої Лужиці до Дрьовка на торговицю. Бачить — на околиці міста хлопчак пасе гусей. Чоловік з Верхньої Лужиці питає жартома хлопця:
— Хлопче, а яке то село?
Хлопець у відповідь як закричить, на все горло:
— Геть, чортів псе, яке це тобі село, це наше велике місто Дрьовк!
ДЕ ТИ?
1680. — Юрйо, де ти?
— На горищі.
— Що там робиш?
— Дивлюся через віконце вниз.
— І Міхал теж там?
— Тут.
— Що він робить?
— Допомагає мені.
— Спускайтеся обидва вниз.
— Не маємо часу.
— Як це так?
— Ми нічого ще не бачили.
ЯК Я РОЗБАГАТІВ
1681. Був я бідний, як і багато інших бідних. Нічого в мене не було, окрім хатини та шматочка поля. Мав я дві кози, котрих впрягав у плуг. Але з цього нічого не виходило, і це мене смутило. Тоді купив я собі двох псів. Запряг їх у плуг, спереду їх упряг кіз і поклав їм на ярмо шмат сала. Собаки почули сало — вперед. Кози злякались і теж погнались. Добре стало мені орати. Аж виорав я двоє яєць. То були яйця незвичайні. Приніс я їх додому, посадив на них свою жінку. І що б ви думали вона висиділа? Дві корови! Стали ми ті корови доїти, з молока масло робити. Ох, і масла ж було! Тільки трапилась заковика. Не знав я вже, що з тим маслом робити, і склав його в скирту. Навесні сонце пригріло, і з скирти ріка зробилася. Збудував я на ній млин, добре меле. Може, й вам змолоти?
НЕМОВЛЯТКО-НІМЕЦЬ
1682. Повернулася до села сільська дівчина, що вийшла була заміж за німця до Берліна. Принесла з собою немовлятко-сина.
— Ох, боже мій, жінко,— забідкався селянин,— яке ж то тепер нещастя звалилося на нашу голову! Говорив я тобі, що Лєйна не сміє за німця виходити! Ось тепер дістали ми немовлятко-німця додому. Я його не розумію, ти його не розумієш, Лєйна його не розуміє, хоч так мало часу пройшло, як придбала його в Берліні. А він нас не розуміє!
ЩУКА І ТЕЛЯ
1683. Щука і Теля посварилися. Не могли дійти до згоди, то й приплентались до адвоката. Щука подала свою скаргу, і адвокат розсудив так:
— Правду має Щука. Але Теля більше за Щуку, то й правда вся на його боці!
ТИ СПИШ?
1684. Пєтрай любив щовечора напиватися. Хоч у кишені — ані феніга. Пішов він якось до сусідів і стукає у шибку.
— Сусіде, спиш?
— Ні.
— Позич мені один талер!
— Я сплю!
ПОКАЖЧИК ЗАПИСІВ
I. «Закарпатські сміховинки»: 1—20, 25—34, 36—55, 57, 58, 00, 62-64, 66-99, 101—116, 118, 120—124, 127-131, 141, 143-155, 157-159, 341-358, 378, 385—409, 411-426, 437, 451, 592, 600-637, 639—661, 668, 685, 860, 944—953, 955, 956, 1173, 1185, 1186, 1192— 1196, 1202, 1216, 1232, 1235, 1261, 1264, 1320—1323, 1366, 1413, 1423, 1445, 1451, 1474, 1477, 1493, 1510, 1516, 1546, 1557, 1576—1578, 1598, 1636.