Гурт мандрівників спинився неподалік від шатер, зацікавлено роздивляючись довкола.
— А де ж Святий Пустельник? — спитала Люелле нетерпляче. Хоча вона пильно озиралася на всі боки, проте не бачила нікого, окрім маленького худенького дідуся з лисим черепом і смиренним обличчям. На дідусеві була лише довга біла пов’язка на стегнах, спина його дуже згорблена, а худі босі ноги ну зовсім кумедні. Лисина поблискувала на сонці, і Дівчина мало не зареготала, так смішно виглядав цей дідусик.
«Певно, це його слуга, — подумала весело. — Треба його погукати й розпитати про Пустельника».
— Діду! Ходи-но сюди! — крикнула наказовим тоном, побачивши, що невеличкий дідусь дивиться у їхній бік. Той незграбно пришкандибав ближче, дивлячись на мандрівників по-дитячому блакитними очима, що так вражали на темному поморщеному обличчі, обпаленому сонцем пустелі. Айок відчув, як від цього погляду його серце огортає незвичайне тепло, і — прислухаючись до якогось інстинкту — захотів схилитись до руки старця й поцілувати її з пошаною і любов’ю. Але гордо випростана Люелле вже говорила — гучно й владно, не зважаючи на все більше збентеження Чарівниць:
— Старче, погукай-но свого господаря, святого Пустельника. Скажи, що до нього прибула королівна зі своїм почтом…
— Ти хвора, дитя моє? — лагідно спитав дідусь.
— Наскільки мені відомо, ні, — збентежилась Люелле, намагаючись триматися гідно й незворушно.
— Святий Мужу, це помилка, — почала хутко одна з Чарівниць. — Це правда, що ця дівчина королівського роду, але вона не… — і тут старенький зупинив її:
— Бачу, що ви всі здорові, а якщо так, то я не маю для вас часу. Гляньте, скільки хворих на мене чекає…
— Даруй нам, святий Муже, — Айок нарешті здійснив своє інстинктивне бажання і схопив руку старця й поцілував її. Доторкнувшись цієї зморщеної руки, відчув, як його стомлене тіло пронизав якийсь чудодійний, живлючий струм. — Вибач зухвалість Люелле, але вона справді гідна твоєї допомоги. Вона випадково подумала, що ти — це твій слуга…
— Тут немає ні панів, ні слуг, немає принцес, лицарів, королів і володарів. Тут є лише хворі й здорові, вмираючі або ті, що повертаються до життя, — лагідно промовив старець. — І немає значення, чи вона принцеса, чи пастушка, тож не кажи нічого. Якщо вона потребує моєї допомоги, отримає її…
На щоках розгніваної Люелле пашів рум’янець. Вона гнівалась на себе — за таку помилку — і на своїх супутників за те, що вони стали свідками, як вона втрапила на слизьке.
— Ми прийшли з Високих Гір, з руїн Великого Храму. Там наша Сестра, П’ята Чарівниця, що перетворилась на птаха, дала нам знати, що лише у тебе можемо шукати допомоги у нашій великій біді, — пояснила Друга Чарівниця, а Люелле з подивом побачила на її обличчі й на обличчях інших Чарівниць боязку несміливість.
«Могутні Чарівниці бояться цього старця», — подумала вражено.
— Яка допомога вам потрібна? — спитав Пустельник. — Все-таки хтось із вас нездужає?
— О Святий Муже, одна з нас, тобто Дівчина, має стати володаркою цієї країни. У пророчій Пісні Єдиній було сказано, що коли вона стане гідною цього імені й ступить на Святий Камінь, з нашого краю щезнуть всі його вороги й гнобителі — без зброї та битви — і давнє Велике Королівство оживе. Ця Дівчина, наша вихованка, видавалась нам гідною титулу володарки, але коли вона ступила на Камінь, він мало не вбив її своїм крижаним подихом. І не прийняв. Себто пророцтво не здійснилося, — поквапно розповідала Третя Чарівниця, боячись, щоб Пустельник не пішов.
— Тепер тільки ти можеш нас урятувати, — несміливо втрутилась Друга Чарівниця. — Скажи нам, чи Пісня Єдина може сповнитись на рік пізніше? Чи ця дівчина може ще раз ступити на Святий Камінь?
— Святе Місце ніколи не перестає бути святим, час і кількість разів не мають ніякого значення, — відповів Пустельник.
— Ми також так думали, — з легкістю в серці мовила Четверта. — Але вона, Люелле, не гідна зватись володаркою, інакше Камінь не так би з нею повівся. Поглянь на неї і скажи, чого їй бракує?
Пустельник глибоко зітхнув:
— Ви не до тієї людини звертаєтесь, друзі мої. Мені чужа думка про будь-яку владу, я розмірковую тільки про людські страждання. Я не знаю, які риси повинен мати правитель чи правителька. Я нічим не зможу вам допомогти. А тепер мушу вас залишити, бо ж на мене чекають хворі. Для вас це тільки питання влади, а для них — питання життя чи смерті. Самі подумайте, наскільки це важливіше…