— Не можу дочекатися одруження з тобою, — зізнався він.
Він довго стояв під гарячим душем. Тереза приєдналася до нього. Вони не розмовляли. Ще ні. Не сьогодні. Вони кохалися. Шалено, грубо, бездоганно й, може, цілюще. Майрон не заснув у обіймах своєї нареченої, він відключився. Йому нічого не снилося. Він просто довго залишався в її обіймах. Годину. Може, дві.
А тоді по спині перебіг мороз.
— Що? — занепокоїлася Тереза. — Що трапилось?
— Пістолет, — сказав Майрон.
— Який пістолет?
— У Патріка був пістолет, — відповів Майрон. — Що з ним сталось?
Епілог
ТРИ МІСЯЦІ ПО ТОМУ
Ви, напевно, сподіваєтеся на різкий поворот і щасливий кінець.
Ви гадаєте, що, можливо, закралася помилка, що тіло не належало Рісові Болдвіну, що Брук і Чік якимось чином повернули свою дитину.
Проте часом такого повороту не стається. І часто немає щасливого кінця.
Одначе сьогодні щасливий день.
Два тижні тому я влаштував Майронові найлегендарнішу парубочу вечірку всіх часів. Чому легендарну? Скажімо так, ми побували на чотирьох континентах. Майрон, звісно, був дуже славним хлопчиком. Він завжди такий. Я, як ви задоволено зазначите, був досить поганим за нас обох. Так само як Есперанса й Велика Сінді.
Що, кажете, жінки на парубочій вечірці?
Часи змінюються, мій друже.
Сьогодні я одягнений у фрак як шафер Майрона. Це дивно. Майрон завжди мріяв про цей день — одружитися з коханням свого життя, осісти, створити сім’ю. Боги, на жаль, мали інші плани на нього. Я, наприклад, ніколи не схвалював такої думки. Я справді не сприймаю все це «кохання-зітхання».
Або не сприймав досі.
Майрон не просто мій найкращий друг. Те, що є між нами, молодь називає «бромансом», і, можливо, це доречно. Я люблю Майрона. Я хочу — ні, я цього потребую, — щоб він був щасливий. Я скучив за ним за минулий рік, хоча часто я бував ближче, ніж він знав. Того вечора, коли він дивився «Гамільтон», я був за три ряди позаду нього. Коли він знайшов свого брата Бреда в тому жахливому місці, я був не так і далеко.
Про всяк випадок.
Я люблю його. І хочу, щоб він був щасливим.
У його житті було інше кохання, найбільше — жінка на ім’я Джессіка. Але Тереза інакша. Коли ви з ними, ви це помічаєте. Вони як дві половинки одного цілого. Вони утворюють дещо зовсім відмінне, цілком разюче, коли вдвох. Простіше кажучи, якщо це все є хімічною реакцією — а я вважаю, що так і є, — то ці дві сполуки об’єднуються й утворюють шалене ціле.
Я постукав у двері.
— Заходьте, — сказала Тереза.
Я увійшов.
— Ну що? — запитала вона, повертаючись до мене.
Ви коли-небудь бачили гарну, щасливу наречену у весільній сукні? Тоді ви розумієте.
— Овва! — вихопилось у мене.
— Ти кажеш як Майрон.
Я взяв і поцілував її руку.
— Я просто хотів побажати тобі всього найкращого, — мовив я. — Хочу, щоб ти знала, подобається тобі це чи ні, я завжди буду поруч із вами.
— Я знаю, — кивнула вона.
— І якщо ти розіб’єш йому серце, я переламаю тобі ноги.
— І це я теж знаю.
Я поцілував її в щоку й вийшов із кімнати.
Вам, мабуть, цікаві наслідки виявлення тіла Ріса. Дозвольте мені розповісти вам. Як ви бачили в новинах, вся правда відкрилася. Звісно, ніхто не звинувачує Патріка в якомусь злочині. Як сказала Брук, стоячи над ущелиною, він був лише дитиною.
У Болдвінів — Брук, Чіка й Кларка — усе настільки добре, наскільки можна було сподіватися. Майрон полюбляє казати, що навіть найгіркіша правда є кращою, ніж найсолодша брехня. Я не знаю, чи це завжди доречно, але, схоже, в цьому випадку — так. Тепер вони знають усе. Брук поховала Ріса на нашому сімейному цвинтарі за межами Філадельфії. Вони тужили і далі тужать.
Утім, вони також живуть далі.
Кларк залишився близьким другом і сусідом Франчески. Вона не знала правди, доки Патрік не повернувся. Тоді Ненсі Мур відчула, що її дочка досить сильна й доросла, щоб упоратися з цим.
Звісно, вона помилялася.
Рани Гантера Мура здебільшого загоїлися. Йому висунуть обвинувачення, переважно через його недолуге викрадення Вади Лінн. Я не знаю, чим закінчиться ця справа. Побачимо.
Що стосується Ненсі Мур, правоохоронці активно шукають її, хоча я сумніваюся, що це для них першочергова справа. Після того як її випустили в неділю, вона, наслідуючи свого сина, зникла. Правоохоронці твердять, що не заспокояться, доки її не знайдуть.
Майрон запитав мене, чи ми теж її шукатимемо, чи допоможемо притягти Ненсі Мур до відповідальності.
«Ні», — відповів я йому. Ми робили це для Брук. Якщо це закінчилося для неї, тоді й для нас теж.
Але годі про це.
Сьогодні Майрон одружується. Я став на узвишшя поруч із ним. Коли його наречена з’явилася з-за рогу, коли він уперше побачив Терезу в її сукні, я почув, як він пробурмотів:
— Овва!
— Згоден, — сказав я, усміхнувшись.
Батьки Терези померли, тому батько Майрона, Ел, вів її вздовж проходу. Я глянув у натовп. Усі тут. Велика Сінді — дружка. Есперанса вийшла з-за завіси. Незабаром вона проведе церемонію. О, може, вам цікаво, як там ситуація з Маленькою Покахонтас і Великою Матусею. Вони обидві вирішили позбутися своїх прізвиськ американських індіанців. Дехто може сумувати за цим. Тільки не Есперанса.
— Завелика повага до культури, — сказала Есперанса, — ще нікому не зашкодила.
Часи змінюються, мій друже.
Майрон глибоко вдихнув. Я побачив сльози в його очах і поклав руку йому на плече, щоб додати сили нам обом. Він вдячно простяг мені руку у відповідь. Ми чекали, коли батько Майрона підведе Терезу до узвишшя.
Більша частина церемонії минула для мене як у тумані.
Коли Есперанса подала мені сигнал, я передав Майронові обручку.
Ми найкращі друзі, і я люблю його.
Але, вибачте, іноді найсолодша брехня краща, ніж правда.
Тож я ніколи не розповім Майронові. Хоча, цікаво, чи він підозрює.
Того ранку, коли знайшли тіло Ріса, він зателефонував мені.
— Де пістолет? — запитав він.
— Що?
— Пістолет Патріка.
— О, — збрехав я, — поліція конфіскувала його.
— Гаразд, — відповів він, повагавшись, мабуть, дещо задовго.
Ви можете подумати, що я забрав пістолет. Ні.
Якщо ви пам’ятаєте, саме Брук забрала пістолет у Патріка.
Дзвінок до мене, коли ми повернулися до «Дакоти»? То була Брук. Я повернувся й допоміг їй прибрати. Поліції вдалося знайти достатньо решток, аби навіть через десять років ідентифікувати мого родича Ріса.
Цього ніколи не станеться з Ненсі Мур.
Ніхто ніколи не знайде й найменшого її сліду.
О, її побачать. Анонімний дзвінок повідомить, щоб її бачили на пляжі на Фіджі. Хтось поінформує, що вона живе в монастирі на пагорбах Тоскани. Або, можливо, хтось помітить її в Лондоні, де Зорра саме в той час навідуватиме одного огрядного педофіла.
Ненсі Мур завжди буде загадково переховуватися.
Церемонія закінчилася. Я глянув, як Майрон підіймає фату Терези. Він зупинився, тому що — я знаю його, розумієте — хотів увібрати в себе цю мить. Він розуміє, який рідкісний цей момент, він хоче зупинитись і цінувати його.
Він просто хоче, щоб ця мить тривала довше.
У Майрона це добре виходить.
Я не знаю, чи схвалюю те, що зробила Брук, чи я зробив би те саме на її місці. Але сумніватися в її рішенні — не моя справа. Ненсі Мур не лише позбавила її єдиного сина, а й полегкості від з’ясування істини. Вона завдала неймовірної шкоди Чікові й Кларку. Вона знала правду впродовж усіх цих десяти років і залишила Брук страждати. Вона позбавила жінку її життя. Вона взяла дитину Брук і пожбурила її, як лантух зі сміттям, в ущелину.
Скажіть мені, яка ціна цього.
Я також визнаю, що, можливо, я сексист. Якби Ненсі Мур була чоловіком, якби Гантер Мур того дня знайшов тіло і скинув шестирічну дитину, наче купу відходів, руйнуючи життя, ламаючи мою двоюрідну сестру, її чоловіка, її маленьку дитину, хіба думав би я двічі, чи змусити його заплатити?