Марк Шакіт і його колеги вивчали групу чоловіків, котрі щодня вживали алкоголь у великій кількості, а також відповідали критеріям клінічної депресії чи так званого великого депресивного розладу, щоб з’ясувати, чи збережеться у піддослідних депресія після утримання від алкоголю протягом місяця.
Марк Шакіт, професор експериментальної психології Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо, є найбільш відомим завдяки доведенню факту, що біологічні сини алкоголіків мають підвищений генетичний ризик розладу вживання алкоголю порівняно з людьми без такого генетичного навантаження. Я мала задоволення вчитися у Марка, талановитого педагога, під час низки конференцій на тему залежності на початку XXI століття. Він міцний, енергійний, непідвладний часові чоловік, який стає навшпиньки, коли хвилюється.
Учасники дослідження Шакіта були госпіталізовані на один місяць, протягом якого не отримували лікування від депресії й не мали доступу до алкоголю. Через місяць відмови від алкоголю 80 % піддослідних більше не відповідали критеріям клінічної депресії.[56] Цей висновок указує на те, що у більшості учасників дослідження клінічна депресія була наслідком зловживання алкоголем, а не супутнім депресивним розладом. Звісно, існують також інші пояснення цих результатів: терапевтичне середовище у лікарні, спонтанна ремісія, епізодичний характер депресії, що може виникати й зникати незалежно від зовнішніх чинників. Утім, ці обґрунтовані висновки дивовижні, зважаючи на те, що частота випадків позитивної реакції на стандартні методи лікування депресії (наприклад, на ліки чи психотерапію) становить 50 %.[57]
Кожна людина має особливий мозок. Декому може знадобитися менше, ніж 4 тижні, щоб переналаштувати шлях винагороди. Іншим потрібно значно більше часу. Судячи з мого досвіду, люди, котрі вживали сильніші наркотики у більшій кількості протягом довшого періоду, зазвичай потребують і більше часу. Крім того, фізичне утримання залежить від наркотику. Відмова може бути чимось незначним, коли йдеться про наркотики на кшталт відеоігор, проте це може ставати небезпечним для життя у разі відмови від інших наркотиків, як-от алкоголь чи опіоїди. Я ніколи не пропоную дофамінове голодування людям, для яких раптова відмова від певних речовин може нести загрозу для життя, як, наприклад, відмова від алкоголю, бензодіазепінів (ксанакс, валіум чи клонопін) або опіоїдів. Такі пацієнти потребують поступового обмеження вживання наркотиків під наглядом лікарів.
Іноді пацієнти запитують, чи можна вживати один наркотик замість іншого: нікотин замість марихуани, відеоігри замість порнографії. У довгостроковому періоді подібна стратегія нечасто буває ефективною. Будь-яка велика винагорода, здатна подолати гремлінів і схилити шальки терезів у бік задоволення, сама може спричинити залежність, що призведе до заміни однієї залежності іншою (тобто утвориться перехресна залежність). Будь-яка невелика винагорода не відчувається як власне винагорода, тому вдаючись до винагород, що стимулюють вироблення великої кількості дофаміну, ми втрачаємо здатність знаходити радість у звичайних задоволеннях.
Частина пацієнтів (приблизно 20 %) не почувається краще після дофамінового голодування. Це також важливі дані, котрі свідчать про те, що наркотик не був головним чинником відповідного психіатричного симптому, а також що у пацієнта може бути базовий психічний розлад, який потребує окремого лікування. Навіть у тих випадках, коли дофамінове голодування має свої переваги, супутній психічний розлад потрібно лікувати одночасно з ним. Спроби впоратися із залежністю, не займаючись іншими психічними розладами, зазвичай призводять до негативних наслідків в обох випадках.
Делайла згодилася на місяць відмови від куріння канабісу. Коли вона повернулася, її шкіра сяяла, плечі більше не були згорблені, а похмурий вигляд поступився місцем променистій посмішці. Дівчина зайшла у кабінет і сіла в крісло.
56
Sandra A. Brown and Marc A. Schuckit, «Changes in Depression among Abstinent Alcoholics», Journal on Studies of Alcohol 49, no. 5 (1988): 412–17, https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/3216643/
57
Kenneth B. Wells, Roland Sturm, Cathy D. Sherbourne, and Lisa S. Meredith, Caring for Depression (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1996).