– Електричну машину для стимуляції?
– Так, – сказав Джейкоб, уникаючи зустрічі зі мною поглядом. – Проблема у тому, що варто лише почати – і можна відчувати екстаз дуже довго. Це немов бути у трансі. І це таке полегшення! Я більше ні про що не думав. І займався цим безперервно двадцять годин поспіль. Це тривало протягом усієї середи, весь день і цілу ніч. У четвер уранці я викинув деталі машини у смітник й повернувся на роботу. У п’ятницю вранці знову дістав деталі, полагодив машину й застосовував її цілий день. Того ж дня ввечері зателефонував спонсорові, а в суботу пішов на збори анонімних сексоголіків. У неділю я знову дістав деталі зі смітника й скористався машиною. А в понеділок знову. Я хочу припинити це, але не можу. Що мені робити?
– Складіть машину й деталі в пакунок, – сказала я Джейкобові, – і покладіть це все до сміття. Потім винесіть сміття на звалище або в якесь інше місце, звідки ви не зможете його забрати. – Він кивнув головою з розумінням. – Коли у вас виникне думка чи нестримне бажання скористатися цією машиною, станьте на коліна й помоліться. Просто моліться. Благайте Бога допомогти вам, але робіть це, стоячи на колінах, це важливо.
Я звела воєдино буденне й метафізичне. На мій погляд, ніщо не було занадто незначним чи занадто важливим. Звісно, порадивши пацієнтові молитися, я порушила неписані правила. Лікарі не говорять про Бога. Але я вірю у віру, а інтуїція підказувала мені, що це знайде відгук у Джейкоба, якого виховали католиком. До того ж порада стати на коліна була способом додати до всього цього ритуалу дещо фізичне, що зруйнувало б компульсивне психічне прагнення, яке примушувало його застосовувати машину. А можливо, я запідозрила, що Джейкоб має глибшу потребу виявити покірність.
– Після молитви встаньте й зателефонуйте спонсорові, – сказала я йому. Він знову кивнув.
– І ще одне: пробачте себе, Джейкобе. Ви не погана людина. У вас є проблеми, як і у всіх нас.
Серед безлічі небезпек, що очікували гомерівського Одіссея на шляху додому після Троянської війни, найбільшою були сирени – напівжінки-напівптахи, чарівний спів яких зваблював мореплавців, і ті гинули на скелястих берегах ближніх островів. Мореплавець міг оминути сирен неушкодженим, лише не чуючи їхнього співу. Одіссей наказав своїм людям заліпити вуха воском, а себе прив’язати до щогли корабля і затягувати мотузку ще щільніше, якщо він благатиме відв’язати його або спробує вирватися на волю.
Самостримування – це спосіб, що допомагає нам охоче й свідомо створювати бар’єри між собою та улюбленим наркотиком, аби подолати компульсивне надспоживання.[66] Самостримування не є насамперед питанням сили волі, хоча особиста агентивність відіграє певну роль. Навпаки, самостримування відверто визнає межі сили волі. Ключ до ефективного самостримування полягає у тому, щоб визнати втрату добровільності, яку ми переживаємо в муках непереборного потягу, а також у тому, щоб стримувати себе, коли ми ще здатні на свідомий вибір. Якщо дочекатися, коли з’явиться компульсивне бажання, тоді майже неможливо опиратися рефлексивному потягу до пошуку задоволення та (або) уникнення болю.
Самостримування стало необхідним елементом сучасного життя, хоч би про яку мету йшлося – утримання чи помірність. Зовнішні правила та інструменти впливу (наприклад, податки на тютюнові вироби, вікові обмеження на продаж алкогольних напоїв, а також закони, що забороняють зберігання кокаїну) необхідні, однак цього ніколи не буде достатньо у світі, де існує повсюдний і практично необмежений доступ до дедалі більшого різноманіття товарів, що стимулюють вироблення дофаміну.
Пацієнти протягом багатьох років розповідають мені про свої стратегії самостримування. З певного часу я почала їх навіть записувати. Зараз я спонукаю пацієнтів поміркувати про самостримування (якщо вони цього не робили раніше), запитуючи їх: «Які перешкоди ви можете застосувати, щоб вам було складніше отримати легкий доступ до улюбленого наркотику?». Я видозмінюю стратегії, про які дізнаюся від пацієнтів, щоб порадити їх іншим пацієнтам, як було з Джейкобом, котрому я порадила викинути свою машину у віддалений смітник, звідки він не міг би її згодом дістати. Мені й самій довелося застосовувати самостримування, щоб упоратися з проблемою компульсивного надспоживання.
Самостримування можна розділити на три великі категорії: фізичні стратегії (простір), хронологічні стратегії (час) і категорійні стратегії (значення). Далі ми довідаємось, що самостримування не діє безвідмовно, особливо у людей з важкою формою залежності. Крім того, воно може стати жертвою самообману, недобросовісності й хибної науки. Однак це хороший і необхідний початок.
66
Я вперше зустріла термін «самостримування» в цій статті: Sally Satel and Scott O. Lilienfeld. Sally Satel and Scott O. Lilienfeld, «Addiction and the Brain-Disease Fallacy», Frontiers in Psychiatry 4 (March 2014): 1–11, https://doi.org/10.3389/fpsyt.2013.00141 Певний час я була шанувальницею цієї роботи, адже її авторка застосовувала термін «самостримування», аби зробити наголос на «величезній ролі особистої агентивності у збереженні циклу вживання наркотиків і рецидиву». Однак я не згодна з основною думкою цієї статті, що наша здатність до самостримування спростовує модель залежності як захворювання. На мою думку, наша потреба в самостримуванні свідчить про потужний потяг з боку залежності й супутні зміни мозку, що відповідає моделі залежності як захворювання. Економіст Томас Шеллінґ також розглядає концепцію самостримування, але називає її самоуправлінням або самоконтролем. «Self-Command in Practice, in Policy, and in a Theory of Rational Choice», American Economic Review 74, no. 2 (1984): 1–11, https://econpapers.repec.org/article/aeaaecrev/v_3a74_3ay_3a1984_3ai_3a2_3ap_3a1-11.htm