Одного разу, коли дружини не було вдома, Арнольд дістався до магазину алкогольних напоїв, придбав пляшку віскі й випив її. Коли дружина повернулася додому й знайшла його п’яним, її найбільше спантеличило те, що дисульфірам не спричинив у нього нудоти. Арнольд сп’янів, але йому не було зле. Через день він зізнався. Протягом попередніх трьох днів він не ковтав пігулки, а ховав їх на місці відсутнього зуба.
Мабуть, ви пам’ятаєте мого пацієнта Оскара, якому вдалося утримуватися від алкоголю, прибравши його з дому або сховавши під замок. Якось дружина Оскара, збираючись поїхати з міста, замкнула пляшку дорогого вина у шафі й взяла ключі із собою. Протягом першого вечора після від’їзду дружини Оскар почав думати про пляшку вина, котра, як йому було відомо, стояла у шафі. Ця думка увірвалась в його свідомість, немов щось матеріальне. Це не викликало болю, лише дратувало. «Якщо я піду й лише зазирну, аби переконатися, що пляшка замкнена, тоді припиню думати про неї», – сказав він собі.
Оскар зайшов у кабінет дружини й потягнув шухляду. На його подив, вона відчинилася десь на сантиметр, і він побачив, що пляшка стоїть між теками. Щілина була недостатньо широкою, щоб дістати пляшку, але було добре видно дратівливо недосяжний корок. Оскар цілу хвилину не рухався, вдивляючись у темряву шухляди й розмірковуючи про пляшку. Одна його частина хотіла закрити шухляду, а інша не здатна була припинити розглядати пляшку. А потім у мозку Оскара ніби щось клацнуло – і він почав діяти. Щодуху побіг у гараж за скринькою з інструментами. Узявшись до роботи, Оскар намагався відімкнути замок і відчинити шухляду всіма можливими інструментами. Він працював надзвичайно зосереджено й був сповнений рішучості.
Проте Оскарові нічого не вдавалось. Жоден інструмент не міг відкрити замок. Відтак рішення спало йому на думку настільки раптово, немов вузол розв’язався. Ну звичайно! Чому ж він не подумав про це раніше? Це було очевидно. Оскар сів. Тепер не потрібно було поспішати. Мета вже досягнута. Він спокійно склав усі інструменти, крім одного – плоскогубців з довгими ручками. Оскар відкоркував пляшку за допомогою плоскогубців, поклав корок й інструмент на стіл і пішов на кухню, щоб узяти єдине, що йому тепер було потрібно, – довгу соломинку.
У тих випадках, коли шафка Оскара зазнає невдачі, свою справу роблять нові пристрої на кшталт кухонного сейфу Kitchen Safe. Він має розмір хлібниці, виготовлений з непроникного прозорого пластику, і в ньому можна тримати все – від печива до смартфонів та опіоїдних препаратів. Повернувши диск, можна ввімкнути таймер і замкнути сейф. Щойно таймер установлено, неможливо відімкнути замок чи пробити прозорий пластик, поки не вичерпається зазначений на таймері час.
Коли людина переживає муки непереборного бажання, їй не під силу щось вирішувати. Створюючи фізичні перешкоди між собою й улюбленим наркотиком, ми натискаємо кнопку паузи між бажанням і дією. Від сейфів, що обмежують доступ, до препаратів, які блокують опіоїдні рецептори, та хірургічного втручання з метою зменшення розміру шлунка – фізичне самостримування у сучасному житті існує повсюди. Це свідчить про посилення потреби у тому, щоб узяти дофамін під контроль.
У моєму випадку, коли книжки можна було отримати одним клацанням миші, я часто затримувалася у світі фантазій довше, ніж мені хотілося чи це було для мене корисним. Я позбавилася свого Kindle, а разом з ним і легкого доступу до невичерпного потоку еротичних романів, котрі можна було завантажувати. Завдяки цьому мені стало легше вгамовувати схильність занурюватися у солодкі вигадки. Така проста справа, як необхідність піти в бібліотеку чи книжковий магазин, створила корисний бар’єр між мною й моїм улюбленим наркотиком.
Хронологічне самостримування
Проблему дофаміну й часу ускладнює те, що у нас є вдосталь і того, й іншого. Механізація сільського господарства, промислового виробництва, хатньої роботи й багатьох інших видів діяльності, що у минулому вимагали багато часу й сил, скоротила кількість годин, котрі щодня витрачалися на роботу, та надала більше вільного часу.[71] У США напередодні Громадянської війни 1861–1865 років тривалість типового робочого дня робітника становила 10–12 годин, 6 з половиною днів на тиждень, 51 тиждень на рік, тоді як на дозвілля припадало не більш ніж 2 години на день. Деякі робітники, найчастіше жінки-іммігрантки, працювали по 13 годин на день, 6 днів на тиждень. Інші працювали практично в умовах рабства.
71
Robert William Fogel, The Fourth Great Awakening and the Future of Egalitarianism (Chicago: University of Chicago Press, 2000). Дані про дозвілля й роботу в США взяті з книжки Фоґеля, що містить вражаючий аналіз економічної, соціальної та духовної трансформації у Сполучених Штатах за останні 400 років.