Джейкоб подивився на мене.
– Я сподівався, – сказав він з відчутним східноєвропейським акцентом, – що лікарем буде чоловік.
Я знала, що він буде говорити про секс.
– Чому? – запитала я, вдаючи, що не розумію.
– Тому що вам, жінці, може бути важко почути про мої проблеми.
– Запевняю вас: тут я чула майже все, що можна почути.
– Розумієте, – запнувся Джейкоб, сором’язливо поглянувши на мене, – я маю сексуальну залежність.
Я кивнула головою й зручніше влаштувалася в кріслі.
– Продовжуйте...
Кожен пацієнт – немов невідкритий пакунок, непрочитаний роман, незвідана земля. Якось один пацієнт розповів мені, які відчуття викликає у нього скелелазіння. Коли він на стрімкому схилі, для нього не існує нічого, окрім безкінечної скелі та конкретного рішення щодо того, де розташувати кожен палець рук і ніг. Психотерапія не надто відрізняється від скелелазіння. Я цілковито занурююся в історію, в розповіді й перекази, а все інше зникає.
Я чула багато різновидів розповідей про страждання людей, однак історія Джейкоба мене шокувала. Найбільше занепокоєння викликало в мене те, що саме говорила ця історія про світ, у якому ми живемо – світ, який ми залишимо дітям.
Джейкоб почав саме з дитячих спогадів. Без ніякої преамбули. Фройд пишався б цим.
– Я вперше вдався до мастурбації, коли мені було два чи три роки, – сказав він.
Це був яскравий спогад для нього. Я бачила це по його обличчю.
– Я на Місяці, – продовжив він, – але це не справжній Місяць. Тут є людина, схожа на бога... й сексуальні відчуття, що я переживаю, не знайомі мені досі...
Я дійшла висновку, що Місяць означає щось на кшталт безодні, таке собі «ніде й скрізь водночас». Проте як щодо бога? Якось філософ Кент Даннінґтон дав мені таке пояснення власної віри: «Я визнаю, що моє бажання безкінечне».
Під час навчання у початковій школі Джейкоб був класичним мрійником: ґудзики не в порядку, крейда на руках і рукавах – той, хто перший, виглядає у вікно під час уроків, й останній, хто покидає клас після занять.
Коли Джейкобові виповнилося вісім років, він уже регулярно мастурбував. Деколи сам, іноді разом зі своїм найкращим другом. Тоді вони ще не знали, що таке сором. Однак після першого причастя Джейкоб усвідомив, що мастурбація – це «смертний гріх». Відтоді він мастурбував лише наодинці, щоп’ятниці відвідуючи католицького священника в місцевій церкві своєї родини, щоб сповідатися.
– Я мастурбую, – шепотів він крізь решітку сповідальні.
– Скільки разів? – запитував священник.
– Щодня.
Пауза.
– Більше цього не роби.
Джейкоб замовк і подивився на мене. Ми обмінялися посмішками розуміння. Якби такі прямі застереження вирішували проблему, я залишилася б без роботи.
Хлопчик Джейкоб був рішуче налаштований виконати цей наказ і бути «хорошим», тому стискав кулаки й не торкався до себе у тому місці. Однак його рішучість тривала лише два-три дні.
– Це був початок мого подвійного життя, – сказав він.
Термін «подвійне життя» відомий мені настільки ж добре, як термін «елевація сегмента ST» кардіологові, «четверта стадія» онкологові або «глікогемоглобін» ендокринологові. Цей термін указує на таємний інтерес залежних людей до наркотиків, алкоголю чи інших моделей поведінки, що прихований від стороннього, а часом навіть від їхнього власного погляду.
Протягом усього підліткового віку Джейкоб приходив зі школи, йшов на горище й мастурбував, дивлячись на малюнок давньогрецької богині Афродіти, який скопіював з підручника й сховав між дерев’яними дошками підлоги. Згодом він сприймав цей період життя як часи невинності.
У вісімнадцять років Джейкоб переїхав у велике місто до старшої сестри, щоб вивчати там фізику й інженерну справу. Майже цілий день сестра була на роботі, тому вперше в житті він надовго залишився на самоті. Йому було самотньо.
– Тож я вирішив змайструвати машину...
– Машину? – запитала я, вирівнюючи спину.
– Машину для мастурбації.
Мені стало ніяково.
– Зрозуміло. Як же вона працювала?
– Я під’єднав металевий прут до програвача, а інший його кінець до металевої спіральної пружини, яку обгорнув м’якою тканиною.
Джейкоб намалював схему, щоб показати мені.
– Я вставляв пеніс в обгорнуту тканиною пружину, – сказав він, вимовляючи слово «пеніс» так, ніби це два слова – «пен» (як письмове приладдя) та «несс» (як чудовисько озера Лох-Несс).
У мене виникло нестримне бажання засміятися, однак, трохи поміркувавши, я зрозуміла, що це бажання приховує дещо інше – страх. Я боялася того, що запропонувавши Джейкобові бути відвертим зі мною, не зможу йому допомогти.