Через пів року після другої спроби одужання я зустрілася з Джейкобом у приймальні. Минуло декілька місяців відтоді, як я познайомилася з ним. Поглянувши на Джейкоба, я відразу ж зрозуміла, що у нього все гаразд. Це було помітно по тому, як йому пасував одяг, як цей одяг сидів на ньому. Однак справа була не лише в одязі. Джейкобова шкіра також мала гарний вигляд – так буває, коли людина відчуває зв’язок із собою й зі світом.
Навряд чи ви знайдете щось подібне у підручнику з психіатрії. Я просто помітила це за десятки років роботи з пацієнтами: коли людям стає краще, все сплітається воєдино й набуває правильності. Того дня Джейкобові була властива така правильність.
– Дружина повернулася у моє життя, – сказав він якось, коли ми залишились у кабінеті. – Ми досі живемо окремо, однак я їжджу в Сієтл, щоб побачитися з нею, і ми проводимо разом два чудових дні. Ми збираємося відсвяткувати спільне Різдво.
– Рада за вас, Джейкобе.
– Я звільнився від своєї одержимості. Більше ніщо не примушує мене поводитися певним чином. Я знову можу вільно вирішувати, що буду робити. Після рецидиву пройшло майже шість місяців. Якщо я просто продовжу робити те, що роблю зараз, гадаю, у мене буде все добре. Краще, ніж добре.
Джейкоб подивився на мене й усміхнувся. Я усміхнулася у відповідь.
Надзвичайно великі зусилля, яких Джейкоб докладав задля уникнення всього, що здатне було пробудити у нього статевий потяг, здаються справжнім середньовіччям з огляду на нашу сучасну чуттєвість – чимось таким, що лише на крок віддалене від волосяниці. Попри це, він не тільки не зазнавав ніяких обмежень, дотримуючись нового способу життя, а й відчував себе вільним. Вирвавшись з лабетів компульсивного надспоживання, він знову здобув здатність радісно, допитливо й невимушено взаємодіяти з іншими людьми й зі світом. Джейкоб відчув власну гідність.
Іммануїл Кант писав у трактаті «Метафізика моралі»: «Коли ми усвідомлюємо, що здатні на внутрішній закон, (природна) людина відчуває себе зобов’язаною шанувати моральну людину у власній особистості».[86]
Самостримування – це шлях до свободи.
6. Порушена рівновага?
Сподіваюсь, ви продовжите мій курс бупренорфіну. Він дійсно допомагає. І це ще слабо сказано. Не впевнений, чи був би живим без нього. Мені потрібно знайти когось, хто зможе його виписати, – сказав Кріс, сидячи у мене в кабінеті. При цьому він поправив рюкзак, відкинув назад волосся, що спадало йому на очі, й хруснув коліном (протягом наступних років я дізналася, що він постійно рухається).
Бупренорфін – напівсинтетичний опіоїд, який отримують з виділеного з опійного маку тебаїну. Як і інші опіоїди, бупренорфін зв’язує μ-опіоїдні рецептори, миттєво полегшуючи біль та потяг до опіоїдів. Простіше кажучи, його дія полягає у тому, що він відновлює рівновагу між задоволенням і болем, аби люди на кшталт Кріса мали змогу припинити боротьбу зі своїм прагненням та повернутися до звичного життя. Існують вагомі докази того, що бупренорфін скорочує незаконне вживання опіоїдів, зменшує ризик передозування й покращує якість життя.[87]
Однак не варто недооцінювати той факт, що бупренорфін – це опіоїд, котрим часто зловживають, використовують не за призначенням і продають на вулицях. У людей, які не мають залежності від сильніших опіоїдів, бупренорфін може викликати відчуття ейфорійного піднесення. Ті, хто приймають бупренорфін, переживають опіоїдний синдром відмови, а також потяг, припинивши вживати його або зменшивши дозу. Насправді деякі пацієнти розповідали мені, що відміна бупренорфіну проходить значно гірше, ніж утримання від героїну чи оксиконтину.
– Чому б вам не розповісти мені свою історію, – запропонувала я, – тоді я зможу сказати вам, що думаю.
У 2003 році Кріс приїхав до Стенфорду. Вітчим привіз його з Арканзасу в старому орендованому Chevrolet Suburban. Це авто, заповнене речами Кріса, виділялося поміж блискучих нових автомобілів BMW й Lexus, щільно припаркованих біля входу до студентського гуртожитку.
Кріс не марнував часу. Він з ретельною точністю впорядкував кімнату в гуртожитку, почавши зі своєї колекції компакт-дисків, які розставив в алфавітному порядку. Зі списку курсів він обрав такі дисципліни, як літературна творчість, давньогрецька філософія та «Міфи й сучасність у німецькій культурі». Кріс мріяв стати композитором, кінорежисером, письменником. У нього, як і в інших студентів, були грандіозні плани. Це мав бути видатний початок навчання у Стенфорді.
86
Immanuel Kant, «Groundwork of the Metaphysic of Morals (1785)», Cambridge Texts in the History of Philosophy (Cambridge: Cambridge University Press, 1998).
87
John Strang, Thomas Babor, Jonathan Caulkins, Benedikt Fischer, David Foxcroft, and Keith Humphreys, «Drug Policy and the Public Good: Evidence for Effective Interventions», Lancet 379 (2012): 71-83.