Для мене чесність – це щоденне випробування. Якась частина мене завжди прагне хоч трішки прикрасити історію, показати себе кращою або виправдати погану поведінку. Однак я щосили намагаюся боротися з цим прагненням.
Цей зручний маленький інструмент (висловлення правди) важко застосовувати на практиці, але він надзвичайно доступний. Будь-хто може прокинутися одного дня й вирішити: «Сьогодні я не буду ні про що брехати». Це не лише може змінити на краще життя однієї людини, а й здатне змінити весь світ.
9. Просоціальний сором
За своєю природою сором – складне поняття. Він може сприяти збереженню компульсивного надспоживання, а також спонукати до зміни такої поведінки. Тож як нам вирішити цей парадокс?
Насамперед пропоную поговорити про те, що таке сором.
У сучасній психологічній літературі сором визначається як емоція, відмінна від почуття провини. Сором спонукає нас вважати себе поганими людьми, тоді як почуття провини змушує нас вважати поганими свої дії, зберігаючи при цьому позитивне ставлення до себе. Почуття провини – це адаптивна емоція.
Моя проблема з дихотомією «сором–провина» полягає ось у чому. На рівні досвіду сором і почуття провини ідентичні, тож як вони можуть бути різними емоціями? Можливо, розумом я здатна відрізнити почуття власної нікчемності від думки, що я хороша людина, яка зробила щось не так. Однак у той момент, коли вас переповнюють сором і провина, відчуття те саме – каяття впереміш зі страхом покарання й жахливою перспективою самотності. Каяття, спричинене тим, що вас викрили, може стосуватися або не стосуватися самого вчинку. Страх залишитися на самоті, що вже представляє собою форму покарання, є особливо сильним. Це побоювання того, що від вас відмовляться, вас будуть уникати й ви більше не будете частиною стада.
Однак дихотомія «сором–провина» має у своїй основі дещо реальне. Різниця не у тому, як ми переживаємо ці емоції, а передусім у тому, як інші реагують на нашу провину. Якщо інші люди не сприймають, засуджують або уникають нас, ми входимо у цикл того, що я називаю деструктивним соромом. Деструктивний сором посилює емоційне переживання сорому й налаштовує на збереження тієї моделі поведінки, котра й спричинила відчуття сорому. Водночас якщо інші люди більше пригортають нас до себе й дають чіткі поради щодо спокутування провини або одужання, ми входимо у цикл просоціального сорому. Просоціальний сором полегшує емоційне переживання сорому й допомагає нам припинити або послабити ганебну поведінку.
З огляду на це поговорімо про випадки, коли сором не йде на користь.
Один з моїх викладачів якось сказав такі мудрі слова: «Не відчуваючи симпатії до пацієнтів, ми не зможемо їх вилікувати».
Коли я вперше зустрілася з Лорі, вона мені не сподобалася.
Вона була дуже заклопотана. Квапливо розповіла мені, що прийшла лише за порадою лікаря первинної медичної допомоги, чого, до речі, зовсім не треба було робити, оскільки у неї ніколи не було жодної залежності чи інших проблем із психічним здоров’ям, і що їй просто потрібно, аби я саме це й сказала, щоб вона могла повернутися до «справжнього лікаря» й отримати свої ліки.
– Мені щойно зробили операцію із шунтування шлунка, – сказала Лорі так, ніби цього було достатньо для пояснення небезпечно високих доз рецептурних препаратів, які вона приймала. Вона говорила так, наче старомодна вчителька, котра вичитує не дуже обдаровану ученицю. – Я важила понад 90 кілограмів, а зараз уже ні. Певна річ, через перенаправлення кишківника у мене виник синдром мальабсорбції, тому мені потрібно 120 міліграмів лексапро, щоб досягти його рівня у крові, як у звичайної людини. Ви, лікарко, маєте знати це краще за інших.
Лексапро – це антидепресант, що регулює рівень нейромедіатора серотоніну. Середня добова доза становить 10–12 міліграмів, тобто доза Лорі була щонайменше у 6 разів більша за норму. Зазвичай антидепресанти не використовують не за призначенням, щоб отримати кайф, але за роки своєї роботи я зустрічала й подібні випадки. Обхідний шлунковий анастомоз за Ру, який зробили Лорі з метою схуднення, справді може призвести до виникнення проблеми зі всмоктуванням поживних речовин та ліків, однак потреба в таких високих дозах виникає вкрай рідко. Щось тут було не так.
– Ви приймаєте якісь інші лікарські препарати чи інші речовини?
– Я приймаю габапентин і медичну марихуану від болю. Приймаю також амбієн від безсоння. Це і є мої ліки. Вони потрібні мені для лікування захворювань. Не розумію, що у цьому поганого.