Яннаконне зазначив, що дуже важко, а то й неможливо, визначити рівень дотримання групових правил, що створює клубні блага, особливо коли вимоги стосуються особистих звичок і нематеріальних, суб’єктивних явищ на зразок висловлення правди. Відповідно до теорії самопожертви й стигматизації Яннаконне, один зі способів опосередковано оцінити участь у групі полягає у тому, щоб зробити обов’язковою стигматизацію поведінки, що обмежує участь у інших ситуаціях, а також вимагати пожертвування особистих ресурсів, відмовившись від інших дій.[145] Це дозволить виявити безбілетників.
Зокрема, моделі поведінки у сучасних релігійних установах, які здаються надмірними, недоречними чи навіть нераціональними (наприклад, носіння певних зачісок чи одягу, відмова від споживання різних продуктів, сучасних технологій чи від певних методів лікування), є раціональними, якщо сприймати їх як ціну, котру сплачує людина за зменшення кількості безбілетників в організації.
Можливо, ви думаєте, що розкутіші релігійні організації та інші соціальні групи, де менше правил і суворої критики, мають приваблювати більшу кількість послідовників. Проте це не так. Саме суворіші церкви мають більше послідовників і зазвичай мають сильніший успіх порівняно з вільними церквами, оскільки вони швидше виявляють безбілетників і пропонують надійніші клубні блага. Джейкоб приєднався до групи «12 кроків» організації «Анонімні сексоголіки» на початку процесу одужання і після кожного рецидиву посилював свою участь у цій групі. Він демонстрував дивовижну відданість. Щодня відвідував збори групи особисто чи по телефону. Доволі часто телефонував іншим членам групи, понад вісім разів на день. Групи «12 кроків» у складі «Анонімних алкоголіків» чи інших організацій подібного роду іноді несправедливо називають культами чи організаціями, у яких люди обмінюють свою залежність від алкоголю та (або) наркотиків на залежність від групи. Утім, ця критика не бере до уваги той факт, що саме суворість, культовість організації може бути джерелом її ефективності.
Безбілетники у групах «12 кроків» можуть бути різними, але найнебезпечнішими є ті члени груп, які не визнають, що у них стався рецидив, не оголошують себе знову новачками й не проходять кроки програми повторно. Вони позбавляють групу такого клубного блага, як просоціальний сором, не кажучи вже про соціальне середовище тверезості, котре відіграє вирішальну роль в одужанні. Для збереження клубних благ організація «Анонімні алкоголіки» повинна вдаватися до рішучих і, як здається, часом нераціональних заходів боротьби з безбілетниками.
Джоан вдалося кинути пити завдяки участі в спільноті анонімних алкоголіків. Вона також регулярно відвідувала збори, мала спонсора й сама була спонсором інших членів спільноти. Джоан утримувалася від вживання алкоголю в AA протягом 4 років, а моєю пацієнткою була 10 років, тому я мала змогу спостерігати за тими позитивними змінами, що відбулися в її житті завдяки AA, й віддати їм належне.
На початку 2000-х трапилося так, що Джоан ненавмисно вжила алкоголь. Якось вона подорожувала по Італії й, не знаючи італійської мови, випадково замовила і випила напій з невеликим вмістом алкоголю, який відповідав рівню алкоголю в безалкогольному пиві, що продавалося на ринку США. Лише згодом Джоан усвідомила, що трапилося – і не тому, що відчула зміни у поведінці, а тому, що прочитала етикетку.
Коли Джоан повернулася з подорожі й розповіла своєму спонсорові про те, що трапилося, спонсор наполіг на тому, що у неї був рецидив, і закликав розповісти про це групі й оновити дату початку тверезості. Мене здивувало те, що спонсор зайняв таку жорстку позицію. Зрештою, Джоан вжила настільки незначну кількість алкоголю, що більшість американців навіть не назвала б подібний напій алкогольним. Проте Джоан погодилася, хоча й зробила це зі сльозами на очах. Вона дотепер підтримує своє одужання й участь у спільноті анонімних алкоголіків.
Тоді наполягання спонсора Джоан на тому, щоб вона почала новий відлік періоду тверезості, здалося мені надмірним, але зараз я розумію, що це був своєрідний спосіб захистити її від перетворення невеликої кількості алкоголю у надмірну (слизька доріжка), а також забезпечити максимізацію корисності заради вищого блага групи. Готовність Джоан дотримуватися дуже суворого тлумачення рецидиву ще більше зміцнила її зв’язки з групою, що у довгостроковому періоді виявилося корисним і для неї самої. Окрім того, Джоан визнала: «Мабуть, якась частина мене знала, що у тому напої був алкоголь, і хотіла використати перебування за кордоном як виправдання». У цьому сенсі група виконує функції розширеного сумління.
145
Laurence R. Iannaccone, «Why Strict Churches Are Strong», American Journal of Sociology 99, no. 5 (1994): 1180–1211, https://www.jstor.org/stable/2781147