2
На крилах зла
Він чув їхні кроки, лункі і зазивисті та віддалені, наче занурені у глибоку нішу, що чимось нагадувала сон або густу, смолянисту речовину, крізь яку зверху тупотіло та калатало, мовби з нутрища великого бронзового казана, де учні професійної школи, в народі — патронату, — ховалися, щоб викурити по цигарці або потягнути дівку за плитку шоколадки чи щось таке інше, зовсім неприпустиме, — останнього Зуб найбільше боявся, якщо це підпадало під означення страху. Тільки лункі кроки, — і весь час із закритими очима, без звуків, лишень бажання зробити так, як того пам'ятного вечора: галас, приглушений від комірчини, а його ліжко, Зуба, напроти. Це навіть якось заводило. Пекуче бажання, наче розпечене вогнищем каміння у холонучі осінні дні на березі моря. Кожні дні сонячні, принаймні прожиті. Ще не сказано головного, зовсім ненароком виголошеної тези: «Біда людей, а можливо, людства в тому, що воно не знає про мою присутність. Я нагадаю їм». І пізніше, навіть більше ніж пізніше, він радісно зустрічав смерть, вигадану чи абстрактну: кожного гожого дня Іван стояв біля люстра, уквітчані квітками ікебани, з ялицевими гілками, китицями ягідок ялівцю, давлячись від приторного духу воску і православного ладану, що його приносила раз на рік його коханка, жінка з великими і круглими очима, тонкою осиною талією, білим тілом: пізніше, трохи пізніше вона нагадуватиме йому липкий запах відреченості, що приносить тільки смерть, а ще більше той металевий дзбан, куди приводили в покарання школярок та школярів хлопці з банди Рекса. Рекс, маленький тлустий, з одвислим черевцем чоловічок на куцих ніжках, геть рудий, — казали, що батько в нього чи дід, тобто батько його матері, був німцем, який започав її за банку тушонки, пачку шоколаду і термос макаронів. В долад пішов і сам Рекс, котрий збив за кілька років в інтернаті невеличкий капіталець, але досить, щоб мати вплив на школярів, однокласників; під його вплив потрапляли навіть старші класи, а ще він плутався з місцевими вурками. Перше своє прізвисько — Байстрюк — він приймав зовсім не зле, видавалося з першого разу, з першого погляду: потрапив він до інтернату за таку ж провину, що і Білозуб, вірніше, Івана відправили після довгих зволікань, і невідомо чому, радше за те, що мав паскудний характер, а око, яке він вийняв своїй однокласниці пером для писання, то прибавлялося як саме собою зрозуміле, для того, щоб тільки відправити до бабусі в далеке від столиці житомирське село. Рекс повідрубував пальці на руках батька, що п'яний прийшов додому і не знайшов чого випити, а тому розбив мудакуватого гіпсового кота, тобто копилку Рекса, забрав гроші, що їх хлопець дбайливо збирав цілих три роки, і пропив за один вечір. Рекс зробив те, що і хотів давно, але не знав як. Він зв'язав батька, приніс колоду з хліву, а потім повідтинав на обох руках пальці. Благо з'явилися сусіди, бо батько верещав не своїм гласом. Сусіди тільки похилитали головами: весь у бабу, та свого приймака отруїла тільки за те, що на людях той непоштиво обізвався про неї та сина. З батькових інвалідських грошей перепадало і Рексу, на привеликий подив самого Білозуба, так той умів обставити справу. У нього, Білозуба, трапилася інша оказія: його однокласниця Франька Бабейко, що носила разом з чорнильницею смачні пончики, золотаві, підсмажені, з повидлом, заздрість усієї дітвори, що тоді майже з половину не наїдалися, жили впроголодь, хоча Іван це діло мало розумів: їв він мало, мав вигдяд заглищеного підлітка, котрого хвилють лишень книжки, хоч останнє його взагалі не цікавило. Книжки він терпіти не міг. Одного дня відчув роздратування, втягнувши носом запахи пончиків, пустив носом соплі, перебіг весь клас, вийняв з чорнильниці ручку з пером і ткнув у око Франі, крутнувши кілька раз за часовою стрілкою. Тут, прямо під ногами, сів біля Франьки на підлогу і заревів не своїм гласом.