Люди металися як божевільні. В очі кидалося відразу, що від страху вони втратили розум, що страх їх геть спаралізував. Параліч від страху, як оргазм без кохання. Убивця діяв напрочуд виважено, впевнено і ані на хвилину, видавалося, не втрачав контролю, напевне холоднокровно, але пристрасність, якась зовсім незрозуміла, позначилася скрізь. До передпокою він зайшов досить легко, навіть не задумався над тим — відчинять йому чи ні. Без дзвоника, — двері, з усього, були_ прочинені. Потім сам Іван Білозуб підтвердив, згадуючи цей палаючий пристрастями і сонцем день, з чорними мухами над рівними плесами синіх, мертвих, без риби озер, найсвітлішим часом свого одкровення. Смерть, як і кохання, зачакловує. Тому він зайшов до квартири впевнено, зовсім не вагаючись, бо був певний своєї правоти. І відразу, у передпокої, загнав у горлянку кухонного ножа працівникові. Це була перше і остання жертва, котру він убив відразу, не зволікаючи, а значить, що про потьмарення його розуму чи божевілля не могло бути й мови. Він провернув кілька разів лезо, відіпхнув труп, що вчепився скрюченими пальцями у штанину. Він швидко, наче робив все життя подібне, перерізав телефонний шнур, вдарив мертвого ще раз у потилицю і якусь хвилину ще стояв, ніжачись від прохолоди кондиціонерів: стояла неймовірна спека, а над доброю половиною міста, над пагорбами, широкими полотнами розвіювався дощ, і він відчував, як невимовна жага і пристрасть підступають до грудей. Він ступав з передпокою до вітальні, де працювали хазяїн і ще один працівник. Хазяїн тримав у руках дюбельний пістолет, заряджений, і діловито давав розпорядження робітникові, як ліпше пробивати діру у стіні, — він навіть не повернув голови, коли убивця підійшов, а продовжував діловито горлам, як у нього витягнули м'яко з рук дюбельний пістолет. Убивця вистрелив прямо у скроню, але потрапив у лобову кістку. Неквапливо перезарядив, хоча дюбельний пістолет заряджається досить довго і можна було втекти або покликати на допомогу, проте робітник кричав з переляку і бігав під стіною. Іван довго водив його на прицілі попід стіною, нарешті, з млосним притоком млівоти, вистрелив у груди, але потрапив у шию. Захльобуючись кров'ю, працівник напівсвідомо вже побіг до кімнати, звідки Іван почув жіночий крик, що від нього у самого похолола спина та ноги. Жіночий голос говорив, якщо це можна назвати людською мовою: «Господи! Нас усіх уб'ють!» Тоді він швидко повернувся до передпокою, взяв ніж, перерізав вени на руках ще живим: господарю і робітникові; але працівник пручався, хрипів кров'ю, нівроку дужий і затятий, — тоді Іван взяв ломик, яким розбирали ящики, і перебив чоловікові руки та ноги. Господар мовчав: чи він надумав симулювати мертвого, якщо це було можливим у такій ситуації, чи внаправду помирав, що швидше подібне на правду, хоча Іван на допитах запевнив, що хазяїн був живий живішого. Коли Іван підвів голову, то побачив жінку. Жінка стояла у проході, притиснувши до грудей руки, і не мала сили з переляку закричати. Тільки тоді вона побігла, — коли він подивився на неї з плеча. Нічого гарнішого у своєму житті Іван не бачив. Його розбирало як від випитого, навіть більше. Повагом, відкинувши лома, він подався за нею. Жінка бігала, ментеляючи русявими косами, з кімнати в кімнату, жбурляючи під ноги всілякі речі, доки він не наздогнав її у спальні. Після її крику він вдруге почув її стогони, — від жінки приємно пахло вхоженим тілом, парфумами і ледь-ледь потом. Від неї, навіть зараз, линуло холодною неприступністю, вишуканістю і гонором. Такі жінки викликали у нього радісний і водночас заздрісний прилив відчаю, що супроводжувався кількаденною депресією. І це спочатку розлютило його, потім розмлоїло, зробило очі вологими, — такі погляди бувають або у фанатичних людей, або у закоханих, або у відчайдухів, що все втратили у своєму житті. Він наказав їй роздягнутися, а потім запитав, як краще задовольняв її чоловік. Він так і сказав «задовольняв». Іван ніколи не допускався грубощів. Жінка зняла сукню, ліфчик, труси і почала проситися. Чим більше вона просилася, тим більше розпалювала його; йому хотілося, але він сам не знав чого. Жінка була внаправду дуже гарною. У неї випещене, чудових форм, навіть рідкісних, тіло; таке тіло буває тільки у тих жінок, що виросли у багатих сім'ях, жінок, що добре виховувалися і не бовталися з тринадцяти років під'їздами, лигаючись з шантрапою. Іван від задоволення тільки сопів, проте вийшов швидко з кімнати і скоро повернувся з головою її чоловіка. Жінка зомліла, але він хутко привів її до тями, виливши графин холодної води. Іван розщібнув штани і спробував її взяти. Він кінчив їй між ноги. Тоді розлютився і вдарив, але попав пальцями об бильце, і від болю зіскулився, на очах проступили сльози, і він з образою дивився на жінку крізь сльози. Потім він зізнався, що хотів ударити її зовсім не боляче, так, аби провчити. «Я зголоднів. Я хочу їсти. Ходім на кухню, ти мені приготуєш». — Вони пішли разом на кухню. Перед цим він попросив одягнути жінку нову, найгарнішу сукню. Він сидів, слухаючи, як шурхотить матерія, торохкотять тремпельки, пахне прибитим запахом нафталіну, парфумів, і це навівало на нього найпотаємніші думки та мрії; коли йому видалося, що жінка надто бариться, а може, справді порожнеча голоду кинула його у хвилю тоскного отупіння, він став жінці навіть допомагати в підборі плаття. Жінка геть очманіла і взагалі нічого не говорила, — вона сиділа на велетенському, з фіолетовими стьобаними ковдрами, сімейному ліжкові, стиснувши ноги у колінах, розкинувши литки, а тому прибрала, сама того не розуміючи, найпривабливішу позу. Іван особисто вибирав сукню, звішував у руці, як якийсь товар, запитував, заходив до спальні, іноді торкаючи плече. Іноді, в хвилину найвищої насолоди, він сідав проти неї, зазираючи у гарне, витончене обличчя, з туманіючим яшмовим поглядом, з копицею розібраного волосся, і це йому підозріло, до банального противно, зовсім не романтично, щось нагадувало. Тоді він поспішав, невідомо куди, закусував губу. Нарешті, коли сукня вибрана, він справді відчув звірячий голод, що аж гумою і тальком відригувалося з тельбухів. Дорогою до кухні він випив каву, яку сподівалися випити хазяїн з працівниками, а можливо, і вона.