Гордій. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самії категорії?
Степан. Мели, бісе, чорт тебе второпа!
Дівчата. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.
Гордій. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об'ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.
Охрім. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Гордій. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.
Охрім. Тут тебе тілько і бракувало.
Гордій. Нєчаво не кстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.
Степан. Перестань вже белькотати.
Гордій. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава Богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!
Степан. Тебе возом, чи як, зачепили?
Гордій. Я об'явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мнє напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не похуже.
Степан. От розпустив губу!
Гордій. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об'яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!
Катря. Куди ж нам до городянок рівнятись?
Текля. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.
Охрім. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!
Гордій. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівєлі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!
Катря. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?
Охрім. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!
Гордій. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.
Охрім (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?
Гордій. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
Охрім. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!
Степан. Це ж той каптан, що зветься; пусти-вирвусь!
Гордій. Не завдавайтесь на мелкія макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
Охрім. Пам'ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?
Гордій. І што вам на ето дурачество об'явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.
Охрім. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?
Гордій. Тогда только сапог і імєєт свой настойщій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так бон і імєєт свою надлежащую державу!..
Охрім. А побіжи, чи здорово заореш носом?
Гордій. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.
Степан. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?
Гордій. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.
Парубки. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.
Гордій. У нас на тверезую ногу не поют.
Охрім. Ач який, звик до могоричів.
Гордій. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
Парубки. Та ну-бо заспівай!..
Гордій. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр:
Охрім. Та це чорт батька зна яка.
Парубки. Ти заспівай нам салдацької.
Гордій. Важна кумерція! Ти їм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром сказано про деревенських хохлов, што мазепи!
Охрім. Ти-бо не будь тим, що моркву риє!
1-й парубок. Коли з тобою по честі, то ти не роби по-песьки.
2-й парубок. Гляди, щоб часом не підборкали ми тобі оції кацавейки!
3-й парубок. Та й плюндри щоб не тріснули нижче пояса.
Степан. У, вже й розгримались! Ну і чого ви на нього опудились? І не сором вам? Хіба не бачите, що він навіки дурний?
Гордій. Нєт, кажется так, што я не дурак.
Степан. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж пір'я сипатиметься.
Гордій. Ну, пусть я буду дурак, но і ви не вочень вумниє.
Степан. Ану, братця, гайда на вулицю, ходім, дівчата, бо сьогодні вже панича не побачите.
Дівчата. Він-таки нам і потрібний!
Степан. Та вже нічого, нічого! Другий тиждень, як панич приїхав додому, а вони, сердешні, аж попару не знайдуть.
Текля. Нехай вже Оксана витріща на нього свої баньки.
Охрім. Отже була дівка як дівка, доки мовчала, а це вже знову чортяка штрикнув у ребро.
Гордій. Вот з паничем так я могу нікоторий по-рядочний разговор. Надо будєт єму рекомендовать меня.
Охрім. Навряд, щоб він зайшов в патяки з таким розумним дурнем.
Гордій. Ми знаєм, што знаєм, а я мало внімаю обращенія на ваші глупие анекдоти - вот што! Вот хотєл вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а тепер понюхаєте.
Охрім. Може, коло турецького лежав?
Гордій. Вєрную правду говорю, што турецький на-стоящий, чесноє слово, восєм копєєк чвертка.
Охрім. Так дай попробувать!
Гордій. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?
Охрім. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.
Гордій. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.
Степан. Справді, добрий табак! (Куре).
Гордій. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.
Охрім. Дай сюди, я прочитаю.
Парубки. Ти-таки і тямиш?
Охрім. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований… (Чита). Тисяча вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, в Вороновій поближе, сіла собака на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з'їсти… Амінь!" (Сховав табак).
Гордій. Куди ж ти табак запрятал?
Охрім. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.