Разом із тим молодому письменникові аж ніяк не була чужою традиція реалістичної літератури XIX століття. Причому не тільки літератури німецької, чи, вірніше, німецькомовної, а й інших європейських країн, зокрема скандінавських, французької, російської, яким належить важлива роль у його становленні. Все це з особливою виразністю проявилося в його першому романі — «Будденброки», над яким він почав працювати 1897 року й завершив 1900-го.
Цей роман став не тільки визначальним досягненням на творчому шляху письменника, а й одним із найвагоміших здобутків німецької реалістичної літератури. Він висунув двадцятип'ятилітнього Томаса Ман на в ряд найкращих тогочасних письменників Німеччини. Правда, пробився він до читача не відразу, авторові довелося докласти зусиль, щоб знайти для нього видавця, але це пояснюється насамперед незвичністю форми твору, яка лякала видавців. Написані «Будденброки» у формі сімейної хроніки, жанрового різновиду, який тоді тільки входив у літературу. Сюжетну основу цих романів-хронік становить історія певної родини, яка охоплює кілька поколінь, причому розповідь ведеться так, що в обставинах і колізіях життя родини проглядає масштабний соціальний зміст а зміна її поколінь знаменує зміну етапів суспільного життя й свідомості цілого класу чи суспільного прошарку. В «Будденброках» Томас Манн засновувався на історії власної родини, але, ясна річ, зовсім її не копіюючи піддаючи автобіографічний матеріал ґрунтовному художньому перетлумаченню.
Історія Будденброків, відтворена на протязі чотирьох поколінь, постає у романі в специфічному розрізі, на який вказує підзаголовок. «Занепад однієї родини». Коли Томас Манн писав роман, то глибину й масштабність його соціального змісту, типовість зображуваного процесу ще належно не усвідомлював (це прийшло значно пізніше), тоді занепад і загибель родини Будденброків він схильний був мотивувати «метафізично», підвладністю її загальному законові всього живого, за яким після становлення і розквіту неминуче настають занепад і смерть. Але цей процес відтворено в «Будденброках» з такою життєвою повнотою і переконливістю, з такою соціально-побутовою оснащеністю й таким багатством реалій, що роман наповнився великим суспільно-історичним змістом, став містким художнім узагальненням одного з характерних аспектів життя цілої епохи. Цим насамперед пояснюється загальноєвропейський успіх, який скоро прийшов до роману. Про все це автор так писав через півстоліття, говорячи про себе в третій особі: «Він надумав відтворити «занепад однієї родини, однієї однісінької ганзейсько-північнонімецької родини… але виявилося, що в його образах, характерах, настроях і долях упізнало себе все європейське міщанство, впізнало себе і стан своєї душі на рубежі століття, коли ще залишилося десь півтора десятиліття до першої світової війни, до початку світової революції і до кінця буржуазної епохи».
Роман «Будденброки» написаний у традиції класичного реалізму XIX століття, такої характерної для нього «поетики життєподібності» «зображення життя у формах самого життя». Він розгорнутий в епічному часі й просторі, розповідь ведеться в ньому неспішно, грунтовно, деталізовано, без помітного для читача втручання автора, ніби імітуючи плин самого життя. Герої роману за своєю природою — соціально-побутові постаті, що несуть у собі типові риси певного суспільного середовища, певної епохи в житті німецького бюргерства. Вони, так би мовити самодостатні, в тому розумінні, що в жодній мірі не виступають персоніфікаціями якихось ідей чи їхніми символами, що їхній основний зміст і цінність — в їхньому наявному бутті, в характерах, що поєднують у художню цілісність індивідуальне, соціально-історичне загальнолюдське.
Словом, перший роман Томаса Манна і за своїм змістом, і за структурою дуже далекий від «Доктора Фаустуса». І все-таки є в ньому і компоненти, певні нитки, що тягнуться від одного твору до другого. Це, по-перше, елемент автобіографічності, притаманної обом творам, хоч і різнопланової. Автобіографічність «Будденброків» пряма, об'єктивно-історичного плану (історія родини Маннів) і лежить вона на поверхні, тоді як у «Докторі Фаустусі» вона прихована, суб'єктивно-душевна, пов'язана переважно із сферою духовного й творчого життя митця. Сам він не раз указував на цей струмінь роману, наголошуючи на його «сповідальності» «Власне, це не що інше, як найвідвертіша сповідь», — написав він про роман 1 січня 1946 року, наближаючись до його завершення. По-друге, в останній книзі «Будденброків» на перший план виходить тема мистецтва, яка стане провідною в «Докторі Фаустусі». Важливий також контекст, в якому ця тема з'являється в «Будденброках», мистецтво тут постає у тісному зв'язку з занепадом родини і з глибокою кризою бюргерського світу та його культури. В цьому теж вловлюється віддалений перегук з останнім, підсумковим романом Манна.