Якщо якась комашина лізла через доріжку, вона брала її й клала на травку ґазону.
— Дурне малятко!
Приносила цукерку й розламувала на дрібні крихти.
— Це для вас! Їжте!
Її серце було сповнене саможертв.
З докором вона кидала Комасі:
— Чому ти ніколи не даєш комахам їсти?
І, шукаючи для нього пробачення, висловлювала гадку:
— Ти, мабуть, приносиш їм їсти вночі, коли всі сплять, щоб ніхто не бачив?.. А що вони їдять?
Щоб відповісти на Ірчині запитання, Комасі довелося перечитати Фабра.
Їх взаємини розвивалися цілком нормально. Були принесені ляльки, і Ірця познайомила Комаху з тим оточенням і тими особами, в колі яких їй доводилося існувати.
— Скільки тобі років, Ірцю?
— Торік було десять, а цього — п'ять!
Вона не запитала й собі Комаху, скільки йому років. Діти не питають про це дорослих, бо, очевидячки, це малоістотна справа. Але вона меланхолійно зауважила:
— Я скоро стара буду.
Це було несподівано.
— Що ти, Ірусю! Чому так?
— Я швидко росту!
До дяді Комахи Ірця відчувала особливу ніжність, — вона гладила його волосся, руку, обличчя, і з невисловленим бажанням, не наважуючись попросити скинути черевики, щоб поглянути на його комашині ноги, вона злізала йому на коліна, обіймала за шию й зазирала йому в вічі. Вона сподівалася, що й без її прохання він і сам якось здогадається скинути черевики й тим зробити їй приємність.
Спіймавши комашину й показуючи, Ірця запитувала:
— А це твій? Вони всі твої, татові, чи, може, є й інші, окрім тебе, комашині тати? Ти мусиш мені показати інших тат, які вони. Отой дядя, що сидить на тій лавці, теж комашиний тато? Він до тебе подібний. Ти не знаєш? Я побіжу, запитаю.
Василь Хрисанфович почував себе досить ніяково. коли Ірця, схопившись, бігла до незнайомого дяді і питала: — Ти теж дядя Комаха? — а тоді вихром неслась назад і голосно заявляла:
— Ні, той дядя сказав, що він ні, що він не дядя Комаха!
Іноді Комаху Ірця застерігала:
— Обережніше! Ти ледве не розчавив бідну комашину. Який ти, далебі, такий…
І все ж таки в їх стосунках було щось непевне, сумнівне і хистке. Щось, що викликало в дівчинці стурбованість, народжувало внутрішню тривогу. Не важко було помітити, що всередині її відбувалася велика боротьба, яка примушувала її страждати.
Ірця була надто твереза дівчинка, щоб за деякий час не перевірити свій комашиний ентузіязм, дядю Комаху та віру свою в нього. Вона підійшла, обдивилась його з усіх боків, обмацала черевики, потягла за штани, торкнулася рукою піджака, обережно, ніби боячись, ніби остерігаючись, що щось може трапитись. Тоді, перевалюючись, сопучи, влізла на лаву, забралась Комасі на коліна, торкнулася щік, зняла окуляри, зазирнула в вічі, розстебнула піджак, обмацала жилетку, краватку, сорочку, зідхнула важко й запитала:
— А ти, дядю Комахо, людина?
Комаха не зрозумів.
— Ну, а як же, Ірцю, розуміється, людина.
Вона допитувалася:
— Всерйоз людина, чи ти тільки кажеш? Зовсім чи тільки настільки?
Вона показала кінець пальця.
— Всерйоз, Ірцю! Цілком всерйоз. Така ж людина, як і ти, як і твої тато й мама!
— Не може бути! — сказала роздратовано Ірця і тупнула ногою.
Вона заперечувала людську істоту Комахи, заперечувала рішуче й категорично.
— Отже, ти не справжня комаха? Чи це ти все тільки навмисне, тільки так?
Що сказати? Як відокремити в собі умовність свого імени й себе як людину? Комаха міг би говорити про ейдотичні смисли, він міг би процитувати останні книжки Лосева і його думки про формули категорій, що входять в тетрактиду «А»: нейменована та іменована істота тотожна зі своїм ім'ям як суцільним видом своєї найменованости і відмінна зі своїм ім'ям як нейменована, але як пояснити дівчинці відмінність особи й імени?
— Я, — сказав він, плутаючись, і плутаючи, і не сподіваючися щось розтлумачити, — я Комаха, тільки я не комаха, а… а так… Ну?..
Ірця зрозуміла його:
— Ти, значить, зовсім не комаха, а просто Пупс!
У цій короткій Ірчиній фразі було сховано досить презирства й іронічного розчарування.
Смішний, товстий, недоладний дядя Пупс! Це був удар у саме серце. Аджеж одне діло приятелювати з таємничим і привабливим своєю загадковою надзвичайністю комашиним татом, і цілком інше — з людиною, подібною до пупса. У пупса товсті щоки, велика голова й вирячені очі. Тягнучи за ноги ляльку, Ірця принесла рожевоголового пупса. Вона уїдливо сказала:
— Це ти! Це ти такий! Це пупс малий, а великий дядя Пупс в окулярах — ти сам!
Вона бажала помститися, відплатити за розчарування, але вона не була злою дівчинкою. Ні, серце її було сповнене любови, ніжности й всепрощення.