— Цукейки, — промовив він.
Виття почалося знову, тільки цього разу голосила не Діні і не вітер.
Цього разу вив він.
Коли він прокинувся вдруге — цього разу прокинувся насправді — Ден зовсім не кричав, лиш якесь глухе ніби гарчання рокотало в глибині його грудей. Він сів, засапаний, обмотаний впоперек збитими простирадлами. Нікого разом з ним у ліжку не було, але сновидіння ще не розчинилося і просто бачити йому не було достатньо. Він провів руками по нижньому простирадлу, намацуючи вистигаюче тепло або вм’ятину, які могли залишити по собі маленькі стегна й сіднички. Нічого. Звісно, що нічого. Тому потім він зазирнув під ліжко, де побачив тільки позичені йому чоботи.
Вітер уже дув не так сильно. Буря ще не минулася, але починала влягатись.
Він вирушив до ванної кімнати, але на півдорозі різко обернувся, ніби сподіваючись застати когось зненацька. Там було лише ліжко, в ногах якого валялися скинута на підлогу ковдра. Увімкнувши світло над раковиною, він сполоснув собі обличчя холодною водою й сів на закритий лядою унітаз, роблячи раз у раз глибокі вдихи. Подумав було підвестися, взяти сигарету з пачки, яка лежала в кімнаті поряд з книжкою, на маленькому столику, але ноги були, мов гумові, і він не мав певності, що вони його втримають. Принаймні поки що. Звідси йому було видно ліжко, і ліжко стояло порожнім. Вся кімната була порожньою. Тут жодних проблем.
От тільки… не вчувалася вона порожньою. Поки що ні. От коли стане, тоді він повернеться до ліжка. Але не для того, щоби заснути. На цю ніч зі сном було покінчено.
За сім років до того, працюючи санітаром у хоспісі в Талсі[72], Ден був потоваришував з одним літнім психіатром, який слабував на невиліковний рак печінки в останній стадії. Одного дня, коли Еміль Кеммер розповідав (не вельми обачливо) про деякі найцікавіші випадки зі своєї практики, Ден йому зізнався, що з раннього дитинства його мучать, як він це назвав, подвійні сновидіння. Чи знайомий Кеммер з таким явищем? Чи існує для цього назва?
Кеммер був дебелим чоловіком у розквіті своїх сил — чорно-біла фотографія, яку він тримав у себе на приліжковому столику, свідчила про це, — але рак, це така напрочуд ефективна дієтична програма, тож в той день, коли відбувалася ця їхня розмова, його вага приблизно дорівнювала його віку, а років йому було дев’яносто один[73]. Тим не менше, розум у нього залишався гострим, і тепер, сидячи на прикритому унітазі, дослухаючись до помираючої надворі хурделиці, Ден згадав лукаву усмішку того старого.
— Зазвичай, Деніеле, — промовив той зі своїм нещадним німецьким акцентом, — мені за діагнози платять.
Ден вишкірився.
— Тоді я, гадаю, пролітаю.
— Мабуть, ні.
Кеммер уважно дивився на Дена. Очі мав яскраво-сині. Хоча він і розумів, що це вкрай несправедливо, Ден не міг утриматися від того, щоб уявляти собі ці очі під залізним горщиком шолома Ваффен-СС.
— У цьому домі виконання смертних вироків ходить поголоска, ніби ти хлопець з талантом, що допомагає людям помирати. Це правда?
— Інколи, — відповів Ден обережно. — Не завжди.
По правді, це було майже завжди.
— Коли надійде час, ти мені допоможеш?
— Якщо зможу, звичайно.
— Добре. — Кеммер сів прямо, нелегкий і болісний процес, але, коли Ден ворухнувся, щоб йому допомогти, Кеммер відмахнувся. — Те, що ти називаєш подвійними сновидіннями, є добре відомим психіатрам, і зокрема тим, що цікавляться юнгіанством, які називають це несправжнім пробудженням. Перший сон — зазвичай це свідоме сновидіння, що означає — сплячий розуміє, що це сон…
— Так! — вигукнув Ден. — Але другий…
— Сплячий вважає, що він не спить, — сказав Кеммер. — Юнг[74] надавав цьому явищу величезного значення, навіть приписував таким сновидінням віщі можливості… але ми-то краще знаємо, правда, Дене?
— Авжеж, — погодився Ден.
— Поет Едгар Аллан По описав феномен несправжнього пробудження задовго до народження Карла Юнга. Як то в нього: «Все, що ми бачимо й що уявляємо собі, — це лише сон у іншім сні». Я відповів на твоє питання?
— Думаю, що так. Дякую.
— Завжди радий допомогти. А зараз, гадаю, мені пора випити трохи соку. Яблучного, будь ласка.
72
Tulsa — засноване 1898 р. місто, друге за кількістю населення в штаті Оклахома; у першій половині ХХ ст. іменувалося «нафтовою столицею світу».
74
Карл Ґустав Юнг (1875—1961) — швейцарський психоаналітик, учень Зиґмунда Фройда, засновник аналітичної психології.