«Віщі можливості… але ми-то краще знаємо».
Навіть якби він всі ці роки не тримав своє сяйво майже цілком у таємниці, Ден не міг дозволити собі заперечувати помираючій людині… особливо чоловікові з такими холодно-допитливими синіми очима. Правда, одначе, полягала в тому, що один або й обидва сни з його подвійного сновидіння часто бували пророчими, хоча зазвичай у таких поданнях, що він їх лише наполовину розумів або не розумів зовсім. Але, сидячи зараз тут, на кришці унітаза, у спідній білизні, тепер уже весь тремтячий (і то не лише через холод у помешканні), він розумів набагато більше, ніж йому б хотілося.
Томмі був мертвий. Майже напевне, малюка вбив садист рідний дядько. Невдовзі по тому його мати скоїла самогубство. А щодо решти сну… або побаченого ще до того фантомного капелюха, який перекидом сунувся вздовж хідника…
«Тримайся подалі від жінки в тім капелюсі. Вона Сука-Королева Пекельного Замку».
— Мене це не хвилює, — промовив Ден.
«Якщо ти заведешся з нею, вона тебе зжере живцем».
Він не мав наміру з нею зустрічатися, не кажучи вже про те, щоби ще якось заводитися. А щодо Діні, він не несе відповідальності ні за її незагнузданого брата, ні за те, що вона нехтувала дитиною. Він навіть більше не мусить носитися зі своєю виною за ті нещасні сімдесят доларів; вона продала кокаїн — він був упевнений, що ця частина сновидіння цілком відповідала дійсності, — тож у нього з нею квит за квит. Навіть більше того.
Що його хвилювало, то це бажання випити. Налигатися, якщо не висловлюватися з зайвою делікатністю. Надудлитися, набратися до нестями. Тепло вранішнього сонця, це таки добре, і м’язи після доброї роботи приємно гудуть, і прокидатися вранці без похмілля, але ціна — всі ці божевільні видіння й сновидіння, не згадуючи вже про безладні думки про померлих чужих людей, які знаходять собі шлях крізь його захисну систему, — занадто висока.
Занадто висока, щоби таке витримувати.
Він сидів на єдиному в своїй кімнаті стільці й читав роман Джона Сендфорда при світлі єдиної в кімнаті лампи, допоки у двох міських церквах, де були дзвони, не задзвонили сьому годину ранку. Тоді він натягнув свої нові (тобто для нього нові) чоботи і довгу куртку з ворсистої шерсті. Він вирушив у зовнішній світ, який змінився і пом’якшав. Ніде більше не залишилося гострого кута. Сніг все ще падав, але тепер лагідний.
«Мені треба забиратися звідси. Вертатися знов до Флориди. Нахер цей Нью-Гемпшир, де сніг, либонь, іде навіть Четвертого липня в непарні роки».
Йому відповів голос Хеллорана, тим самим добрим тоном, який запам’ятався йому з дитинства, коли Ден був ще Денні, але під тим голосом вчувалось сталеве підґрунтя.
«Краще б ти вже десь зупинився, любий, бо не будеш здатен зупинитись ніде».
— Іди ти нахер, старигане, — пробурмотів він.
Він знову пішов до «Червоного яблука», бо крамниці, в яких продавався міцний алкоголь, залишатимуться зачиненими ще щонайменше годину. Він повільно походжав між винним і пивним кулерами, міркуючи, і нарешті вирішив, що, якщо він збирається напитися, то мусить вже зробити це якомога безвстидніше. Він ухопив дві пляшки «Громовиці»[75] (вісімнадцять відсотків алкоголю, достатньо добре число, коли до віскі тимчасово нема доступу), вирушив проходом у бік каси, та потім зупинився.
«Потерпи ще один день. Дай собі ще один шанс».
Він припускав, що здатний на це, але навіщо? Щоби знову прокинутися в ліжку разом з Томмі? З Томмі, в якого половина голови провалена? Чи, може, наступного разу буде Діні, яка пролежала у тій ванні дві доби, поки домовряднику нарешті не набридло стукати, він скористався своїм майстер-ключем і знайшов її. Він цього не міг знати, якби тут був Еміль Кеммер, той би абсолютно беззастережно з цим погодився, але ж ні. Він-то знав. То навіщо перейматися?
«Може, ця гіперчутливість минеться. Може, це просто фаза така, парапсихологічний еквівалент білої гарячки. Може, якщо ти потерпиш трохи часу…»
Але час змінився. Це те, що розуміють тільки алкоголіки й нарики. Коли ти не можеш спати, коли тобі лячно озирнутися, бо боїшся побачити там щось жахливе, час видовжився й виростив собі гострі зуби.
— Вам чимсь допомогти? — запитала продавчиня, і Ден зрозумів,
(гадське сяйво, чорти б його забрали)
що він її нервує. А чом би й ні? З його нечесаним після ліжка волоссям сторчма, з темними колами навкруг очей і смиканими, непевними рухами він, мабуть, скидався на метамфетамінового фріка, який саме вирішує, чи не витягти свого вірного суботнього спецвечірнього[76] і попрохати все, що є, в касі.
75
«Thunderbird» («Громовиця») — дешеве (міцність від 13 до 18 %) вино, яке почало вироблятися і набуло популярності зразу після скасування 1933 р. Сухого закону; згадується в безлічі пісень і анекдотів.
76
«Saturday Night Special» — сленгова назва будь-якого дешевого, компактного пістолета або револьвера.