— Якого? До «Браяма й Жіночого»[90]? — нічого іншого не прийшло до голови розгубленій, збентеженій Люсі. — Це ж сто п’ятдесят миль!
— Ні-ні. До Бриджтона[91]. Зразу через кордон у Мейні. Це трошки ближче, ніж до Конкорда[92].
— Ти певна?
— А чи я не дивлюся зараз на монітор свого комп’ютера?
Абра не заспокоїлася. Плач так і тривав — монотонний, дражливий, лячний. Коли вони приїхали до Бриджтонського шпиталю, була за чверть четверта, і Абра голосила так само на повну потужність. Поїздки їхньою «Акурою»[93] зазвичай діяли краще за будь-які снодійні пігулки, але не цієї ночі. Девід думав про аневризму мозку, водночас наказуючи собі не втрачати розум. У немовлят не буває інсультів… чи бувають?
— Дейві? — запитала Люсі, коли вони під’їхали до таблички з написом: НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА. АВТОМОБІЛЯМ НЕ ЗАТРИМУВАТИСЯ. — У немовлят не буває інсультів або інфарктів… чи бувають?
— Ні, я певен, що не буває.
Але тоді нова ідея зринула в його голові. А якщо дитина якимсь чином проковтнула англійську шпильку і та раптом розкрилася у неї в шлунку? «Дурниці, ми користуємося «Хаггісами»[94], поряд з нею ніколи й зблизька не було жодних шпильок».
Тоді щось інше. Шпилька-невидимка Люсі. Вона могла випасти в неї з волосся просто в колиску. А може, навіть, Господи вбережи, якийсь уламочок пластику від Шрека, Віслючка або Принцеси Фіони.
— Дейві? Про що ти думаєш?
— Ні про шо.
Тарахтавка над її колискою була тут ні до чого. Він був у цьому впевненим.
Майже впевненим.
Абра продовжувала кричати.
Девід сподівався, що черговий лікар дасть його дочці щось заспокійливе, але це суперечило протоколу для немовлят, яких неможливо було діагностувати, а Абра Рафаела Стоун на позір була в повнім порядку. У неї не було температури, не малося ніяких висипів, а ультразвук прибрав підозри на пілоростеноз. Рентгеноскопія не показала ні сторонніх предметів у її горлі чи шлунку, ні кишкової непрохідності. По суті, вона просто не замовкала. У той вранішній час четверга Стоуни були єдиними пацієнтами у відділенні невідкладної допомоги і всі три медсестри на чергуванні намагалися якось заспокоїти Абру. Нічого не діяло.
— Може, ви дасте їй щось ковтнути? — спитала Люсі в лікаря, коли той повернувся до оглядової. Їй у голові майнула фраза «розчин Рінгера з молочною кислотою»,[95] щось таке вона чула в якомусь телесеріалі про медиків, шанувальницею яких вона була ще з часів своєї підліткової закоханості у Джорджа Клуні[96]. Але наскільки вона пам’ятала, рінгерівська молочна кислота була чи то лосьйоном для ніг, чи антикоагулянтом, чи чимось проти виразки шлунка. — Вона не хоче брати грудь і від пляшечки відмовляється.
— Коли достатньо зголодніє, вона почне їсти, — сказав лікар, але ні Люсі, ні Девіда це не втішило. По-перше, лікар на вигляд був молодшим за них обох. По-друге (і це було значно гріше), в його голосі не чулося цілковитої впевненості. — А ви телефонували своєму педіатрові? — Він зазирнув до паперів. — Доктору Далтону?
— Залишили йому телефонне повідомлення, — сказав Девід. — Він, либонь, відгукнеться хіба що на початку дня, а на той час це вже закінчиться.
«Так або інакше», — подумав він, і його розум, що став некерованим через обмаль сну і надлишок тривоги, продемонстрував йому картину настільки ясну, наскільки ж і жахливу: тужливі родичі стоять навкруг маленької могили. І ще меншої домовини.
О сьомій тридцять до оглядового кабінету, де помістилися Стоуни зі своєю маленькою дочкою, яка так само безупинно плакала, увірвалася Четта Рейнолдс. Поетка, про яку подейкували, що вона в короткому списку претендентів на Президентську медаль Свободи[97], була одягнена в прямі джинси і светр з емблемою Бостонського університету, дірявий на одному лікті. Це вбрання ще дужче підкреслювало, як вона схудла за останні три-чотири роки. «Ніякого раку, якщо це те, про що ви думаєте, — відповідала вона, якщо хтось щось казав про її варту подіумної моделі худорлявість, яку вона зазвичай маскувала під струмливими сукнями чи балахонами. — Я просто налаштовуюся перед фінішним колом на цьому треку».
Волосся, як правило, заплетене у косу або зібране у складні дрібушки так, щоби демонструвати її колекцію вінтажних пришпильок, стирчало навкруг голови Кончетти хаотичною айнштайнівською хмарою. На ній не було жодного макіяжу, і навіть у своїй гнітючій безпорадності Люсі вжахнулася тому, якою старенькою виглядає Четта. Ну та звісно, вона ж і була старою, вісімдесят п’ять — це вже дуже серйозний вік, але до цього ранку вона мала вигляд жінки щонайбільше під сімдесят.
90
«Brigham and Women’s» — велика лікувально-навчальна клініка, базовий шпиталь медичної школи Гарвардського університету, яка утворилася через злиття 1980 р. кількох віддавна афілійованих з Гарвардом бостонських лікарень.
91
Bridgton — засноване 1770 р. місто біля західного кордону штату Мейн; описане Стівеном Кінгом у повісті «Туман» (1980), а також послужило прототипом для містечка Честер Мілл у його романі «Під Куполом» (2009).
92
Concord — засноване 1733 р. місто, столиця Нью-Гемпширу, де з 1884 р. діє найбільший штатний шпиталь.
93
«Acura» — бренд, під яким японська компанія «Хонда» з 1986 р. випускає автомобілі класу люкс для північноамериканських ринків.
94
«Huggies» — бренд підгузників, які з 1978 р. випускає техаська корпорація «Kimberly-Clark».
95
Складний фізіологічний розчин, який застосовується як плазмозамінний і дезінтоксикаційний засіб при тяжких травмах і розладах організму.
96
Зірка Голлівуду Джордж Клуні (нар. 1961 р.) першу в своїй кар’єрі головну роль зіграв у «медичному» телесеріалі «Невідкладна допомога» (1984—1985), але Люсія напевне запам’ятала його в іншому серіалі з такою ж самою назвою «ER» (1994—2009), у якому Клуні грав ласого до жінок доктора Дага Росса.
97
Найвища цивільна нагорода в США, встановлена президентом Труменом 1945 р., спершу вручалась невійськовим, що відзначилися у Другій світовій війні; указом президента Кеннеді з 1963 р. нею нагороджуються люди за видатні досягнення в різноманітних сферах життя.