— Я б приїхала сюди на годину раніше, якби знайшла когось, хто прийшов би доглянути за Бетті. — Бетті була її старою, недужою боксеркою.
Четта перехопила докірливий позирк Дейва.
— Бет уже помирає, Девіде. А я, засновуючись на тому, що ви змогли розповісти мені по телефону, не дуже стривожилася щодо Абри.
— А зараз ти стривожена?
Люсі кинула на нього застережливий погляд, проте Четта, схоже, погоджувалася з цим непрямим докором в її бік.
— Так, — вона простягнула руки. — Дай-но її мені, Лючіє. Нумо подивимося, чи не заспокоїться вона заради своєї Момо.
Але Абра не заспокоїлася заради своєї Момо, хоч як та її колисала. Не подіяла й на диво мелодійна колискова (наскільки міг зрозуміти Девід, Четта наспівувала ту саму «Колеса на автобусі» італійською). Вони по черзі пробували метод ходіння з дитиною на руках, спершу проносячи її по периметру маленького оглядового кабінету, потім по коридору і назад до кабінету. Пронизливий плач все лунав і лунав. У якийсь момент за дверима виникла якась метушня — привезли когось з очевидними пораненнями, припустив Девід, — але в оглядовому кабінеті № 4 ледь звернули на це увагу.
За п’ять хвилин до дев’ятої двері прочинилися і до кабінету увійшов педіатр Стоунів. Ден Торренс упізнав би лікаря Джона Далтона, хоча й не за прізвищем. Для Дена він був просто доктором Джоном, який щочетверга заварював каву на вечірніх читаннях «Великої книги» у Північному Конвеї[98].
— Слава Богу, — проказала Люсі, вручаючи педіатрові свою лементуючу дитину. — Ми тут сидимо вже стільки часу покинуті напризволяще!
— Я був уже в дорозі, коли отримав ваше повідомлення. — Далтон прийняв Абру собі на плече. — Обхід тут, потім у Касл-Року[99]. Ви ж чули, що трапилося, чи не так?
— Що чули? — перепитав Девід. З прочиненими дверима він оце лише зараз цілком усвідомив, що надворі лунає якийсь неясний шум. Голосно балакають люди. Хтось плаче. Коридором пройшла медсестра, яка їх приймала, лице мала червоне, все в плямах, щоки вологі. На дитину, що плакала, вона навіть не поглянула.
— Пасажирський лайнер врізався у Всесвітній торговельний центр, — сказав Далтон. — І ніхто не вважає це випадковою авіакатастрофою.
То був рейс № 11 «Америкен Ерлайнз». Рейс № 175 «Юнайтед Ерлайнз» врізався у Південну вежу Всесвітнього торговельного центру на сімнадцять хвилин пізніше, о 9:03. О 9:03 Абра Стоун раптом припинила плакати. О 9:04 вона вже міцно спала.
По дорозі додому Абра так само мирно спала в своєму крісельці на задньому сидінні машини, а Девід з Люсі слухали радіо. Новини були нестерпно важкими, але вимкнути їх було немислимо… принаймні, поки диктор не оголосив назви авіаліній і номери рейсів: два літаки в Нью-Йорку, один біля Вашингтона, один розбився об землю на порожньому полі у Пенсільванії. Аж тоді Девід нарешті простягнув руку і заглушив цей потік жаху.
— Люсі, я мушу тобі дещо розказати, мені наснилося…
— Знаю, — вона промовила це безвиразним тоном людини, яка щойно пережила шок. — Мені теж.
На той час коли вони перетнули кордон Нью-Гемпширу, Девід уже почав думати, що якийсь сенс у тих балачках про народження в сорочці може й матися, врешті-решт.
У певному містечку на західному березі річки Гадсон у штаті Нью-Джерсі є парк, названий іменем найславетнішого тутешнього мешканця. У ясний день звідси відкривається чудова панорама Нижнього Мангеттена. Правдивий Вузол прибув у Хобокен[100] восьмого вересня, зупинившись на заздалегідь зарезервованій ексклюзивно на десять днів приватній парковці. Оборудку владнав Татко Крук. У вродливого і привітного, років під сорок на вигляд Крука улюбленою була та майка, на якій був напис: Я ЛЮДИНА ТОВАРИСЬКА! Звісно, що на жодні перемовини як представник Правдивого Вузла він не з’являвся одягненим в бодай якусь майку; тільки в костюмі й краватці. Це відповідало очікуванням мугирів. Його офіційне ім’я було Генрі Ротмен. Юрист з дипломом Стенфордського університету (випуск 1938 року), який завжди носив при собі готівку. На різноманітних рахунках по всьому світі Правдиві володіли понад мільярдом доларів — дещо тримали в золоті, дещо в діамантах, дещо в антикварних книжках, поштових марках і картинах, — але ніколи, ніде не платили чеками або кредитними картками. Всі з них, без винятку, навіть Горошина і Стручок, які були на вигляд дітьми, мали при собі пачки десяток і двадцяток.
98
North Conway — засноване 1765 р. селище (трохи більш ніж 2000 постійних мешканців), популярна туристична місцина край Національного парку Білі Гори.
99
Castle Rock — вигадане С. Кінгом місто, яке тією чи іншою мірою присутнє в більшості його творів.
100
Hoboken — засноване у XVII сторіччі голландцями портове місто; в Хобокені народився співак і кіноактор Френк Сінатра (1915—1998), на честь якого в рік його смерті було створено парк з набережною, звідки відкривається вид на Мангеттен.