Однак тамтешній медіа-світ відрізнявся від того на Східному узбережжі, де вона висвітлювала технологічні новини, відколи 2005 року закінчила Гарвард. У Кремнієвій долині не існувало медійних тусовок або репортерських середовищ. Чимало репортерів просто зависали в Battery — новому клубі в середмісті Сан-Франциско, що найбільше в цьому місті нагадував приватний клуб, як британський імпортований із Soho House варіант у манхеттенському кварталі Мітпекінґ. У Battery журналісти оберталися в середовищі венчурних капіталістів у витончено-ексклюзивній атмосфері «тільки для своїх».
Battery відкрили з помпою наприкінці 2013 року. Мистецька інсталяція за участі місцевих художників надала цьому простору надзвичайної крутизни. У статті New York Times клуб описали так: «Суміш Гоґвардса[20], Victoria’s Secret[21], Ґуантанамо, фестивалю Ліліт-Фейр[22] і DMV[23]». Височезні стелі та голови тварин на стінах, поєднані з яскравими зразками сучасного мистецтва, скидалися на антураж вечірки на закинутому складі десь у Східній Німеччині. Проте публіка там не була взірцем невимушеного шику й стилю, як можна було б очікувати від завсідників приватного клубу. Вони мали такий вигляд, немовби ніколи не покидали своїх гуртожитків. Утім, цей простір колишнього заводу з обробки мармуру був новою фішкою Кремнієвої долини — ґіківським шиком. З гідромасажною ванною на двадцять персон, п’ятьма барами, таємними сигарними залами й просторим фешенебельним номером люкс.
Заснований двома підприємцями — подружжям на ім’я Майкл і Сочі Берч, які запустили соцмережу Bebo, — цей клуб наслідував лондонські клуби. Берчі продали свою компанію AOL 2008 року за 850 мільйонів доларів, а через п’ять років відкупили її за один мільйон.
Відкриття клубу в лондонському стилі в Сан-Франциско було ризикованим експериментом. Вони хотіли там бачити не лише айтішників, але, здавалося, немовби всі, хто туди навідувався, були або безпосередньо зі світу технологій, або про технології писали. Клуб став другим домом: більш наворочений Starbucks із салатом із розтертої капусти кале замість мокачіно. Останнього разу клуб був наповнений венчурними капіталістами та тех-репортерами. Вечірки влаштовували такі медійні й культурні інституції, як San Francisco Film Society та Financial Times. Це був хайп.
У Сан-Франциско хайпанути стало новим медіа. Зрештою, це легко. Можна було просто «хакнути медіа», як хакнути будь-що інше. Це почав Facebook, дозволивши будь-кому будь-коли влаштовувати власний хайп, по суті, писати історію про себе, яку можна вічно оновлювати та прикрашати. Переважно цим займалися перші дами хайпу. Деякі жінки призначили себе дуеньями вбогого світського життя Кремнієвої долини. Це було схоже на створення ажіотажу голлівудськими піарниками, які акторів і актрис водять за ручку з одного інтерв’ю на інше, однак ці жінки були кимось більшим. Вони допомагали соціалізуватися гікам Кремнієвої долини. Вони влаштовували побачення. У місці, де соціальні норми й так були далекими від нормальних, ці фасилітаторки були піарницями, посередницями й нянями в одній особі.
Одну з них звати Марсі Саймон. Крихітна, з довгим світлим волоссям, засмаглою шкірою жінка, одягнена в обтислий одяг, що підкреслював її привабливу й підтягнуту фігуру. Вона виросла у Нью-Джерсі й розмовляє з протяжними носовими звуками, що зраджують її рідний акцент. Саймон не надто розводилася про своє виховання. Вона починала в тележурналістиці, а потім взялася продюсувати рекламне відео для таких компаній, як Microsoft і Sony. Потому вона почала консультувати Microsoft, допомагаючи в запуску продуктів, а згодом — Фундації Білла та Мелінди Ґейтс, від 1989 до 2006 року.
Вона одружилася з бізнесменом і народила трьох дітей, проте після розлучення розширила команду й працювала переважно в Європі та Азії, консультувала компанію Alibaba 2004 року. Завдяки своїй мережі контактів Саймон стала відомою завдяки запрошенням клієнтів на такі престижні події, як Всесвітній економічний форум у швейцарському Давосі. У середині 2000-х вона працювала на Всесвітній економічний форум, відкриваючи для конференції цифровий світ.
Вона допомогла брендувати низку інших конференцій — як-от Founders’ Web Summit у Дубліні (Ірландія), допомагала з добором модераторів і учасників панелей для таких дизайнерських конференцій, як DLD (Digital Life Design) у Мюнхені (Німеччина). Система конференції виконувала для засновників із Кремнієвої долини функцію досконалого тимчасового посередництва між компаніями або намагалася рекламувати компанії так, щоб вони могли самі собі забезпечувати новини, а не залежати від репортера, який з малою ймовірністю відтворить потрібну їм інформацію.
21
Певно, тут мається на увазі всесвітньо відоме шоу Victoria’s Secret за участю найкращих моделей світу. —
22
Мандрівний музичний фестиваль, в якому брали участь лише жіночі групи та співачки. —
23
Американська державна установа, яка відповідає за реєстрацію авто й видає водійські права. Відома довгими чергами, вочевидь, саме це тут мається на увазі. —