«Вони мають бути достатньо успішними, щоб завдати справжнього болю ключовому гравцю місцевої економіки, — каже Ейбрахем. — Потрібен був час, щоб цей біль став достатньо гострим. Отож організації звернулися до уряду». Він радив засновникам компаній не тривожити уряд без особливої потреби.
«Ліпше уникати урядових структур, по змозі, а якщо доведеться іти на контакт, треба мати в штаті людей, які знають, як працює лобізм», — пояснює Ейбрахем.
Він вважав, що більшість втручань уряду трапляється на локальному рівні, тому мати союзника неподалік дуже важливо. Федеральний уряд не був залучений до індустрії технологій настільки сильно, як місцевий, хоч це залежало від штату. «Ніхто не хотів би потрапити у становище, де від “ні” однієї людини ваша компанія може припинити роботу», — розповідав він.
На початок 2016 року стипендіат Тіля Джеймс Прауд, який запустив GigLocator, підняв понад 30 мільйонів доларів на свій новий винахід — портативний датчик сну під назвою Sense. Він запустив його після закінчення стипендіальної програми. 24-річний чоловік з Південного Лондона не хотів, щоб його асоціювали з іншими молодими учасниками стипендіальної програми, тому що не вважав їх навіть і близько такими успішними, як він сам. На його думку, йому вдалося досягти успіху, а їм — ні. Перед переїздом у район Мішн він працював у просторому офісі в молодому й модному районі Сан-Франциско Портеро-Хілл, заповненому офісами айтішників, смузі-барами, крафтовими кав’ярнями та крамничками з домашнім морозивом. На 17-й вулиці, де розташований його офіс, молоді працівники технологічних компаній у хіпстерських джинсах і з відвислими наплечниками вештаються туди-сюди на велосипедах, викликаючи Uber, сідаючи в автобуси.
Ззовні офіс Прауда схожий на оранжерею. Крізь маленькі й вузькі вхідні двері він здавався пальмовими джунглями. Подвійна висота стель уможливила ще більше заповнити стіни рослинністю. Проте за відчиненими дверима відкривався простір зі знайомими ознаками стартапу: горстка працівників, що клацали на своїх лептопах, їдаленька, забита продуктами з умістом таких модних складників, як насіння чіа, витяжка з авокадо й екстракт зеленого чаю. Посеред кухні стояв холодильник, забитий холоднопресованою кавою. Прауд сидів на одній із дерев’яних лавиць, а поруч стояв обід з кіноа, салату з капусти кале й курки, чиї життєві соки, схоже, були випареними вщерть, і все що залишилося від них, було шматком протеїну. Одне слово, все найкраще для ефективності інженера.
Справи йшли так добре, що Прауд мусив перебратися в просторіший офіс. Він хотів найняти більше людей, і одного разу це вже зробив, літаючи до Норвегії, Лондона та Фінляндії в пошуках талановитих інженерів. Він знайшов приміщення поруч, що мало не подвоїло площу компанії, і прокачав його дизайн: старий склад із голими цегляними стінами та скляними перегородками. Прауд запостив його на своїй фейсбук-сторінці із світлиною свого розширеного штату. «Де ти на цьому фото?» — запитав один френд. «Я — Енні Лейбовіц[27]», — відповів він.
А між тим інші компанії, що займаються трекерами показників здоров’я, потрапили на радари Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами. Кілька з них, як-от фітнес-браслет Jawbone, отримали попереджувальні листи. У них було викладено норми для «малонебезпечних приладів» і повідомлено, що їх не можна рекламувати для лікування безсоння або чогось іще, а лише в межах промоції здорового способу життя. Такі прилади, на думку управління, не можуть загрожувати безпеці споживачів. Реклама повинна бути якомога абстрактнішою. Управління сном було нормальним як порада, але лікування безсоння? Компанія Прауда була однією з багатьох, що досягли певних розмірів і стали небезпечними для наявної індустрії, привернувши увагу урядових регуляторів.
Хізер Подеста сиділа у вестибюлі Sheraton New York Times Square Hotel, чекаючи на зустріч із командою Гілларі Клінтон. Вона давно перебувала на короткій нозі з Клінтонами: її колишній чоловік Тоні Подеста також був відомим незалежним лобістом, і її швагер Джон Подеста колись був очільником штабу президента Білла Клінтона, а нині керував виборчою компанією Гілларі Клінтон 2016 року. Проте сьогодні політика була додатковою інформацією в її щоденному житті — робота для технологічних компаній приносила набагато більше.