11. Чи це насправді правильно?
Хай новонароджені компанії таких стипендіатів Тіля, як Джеймс Прауд і Пол Ґу, й переживали свої хвороби зростання — Прауд і надалі намагався масштабувати виробництво браслетів, а Ґу безперестанку перебудовував бізнес-модель — їм було комфортно обертатися в Кремнієвій долині, якщо не в статусі зірок, то принаймні в ролі вцілілих. Джонові Бернему так не пощастило.
Станом на осінь 2014 року 21-річний Бернем не був упевнений, що йому подобається те, що він побачив. Коли він силкувався запустити Urbit — персональну серверну платформу, — його часто гнітило, як низько ієрархія Долини оцінює живих людей, які створюють продукти або користуються ними. Можливо, почасти внаслідок складної природи своєї компанії, яку ні він, ні інший співзасновник — Кертіс Ярвін — не могли пояснити людською мовою, Бернем щоразу більше почувався самотнім. У нього складалося враження, що причина бути тут — побудувати компанію, яка отримає міфічно високу оцінку, і не завдяки його власному таланту чи ролі його особистості. І що, зрештою, Кремнієва долина вважала роллю особистості? Чи мала вона значення? Якщо компанія Ґу вносить її як статистично важливу в електронну таблицю Exсel, то що це означає?
Бернему здавалося, що ставлення Долини до розуміння людського, не відрізнялося від того, що розуміли під функціонуванням машини. У філософському сенсі йому було незатишно з цією ідеєю. Вона не вкладалася в його базове розуміння добра й зла. Неважливо, що це також стало зручним поясненням того, що жодна з його компаній насправді не спрацювала. Можливо, він був просто занадто моральний, принциповий і етично чутливий. А тепер він не міг ужитися зі своїм співзасновником.
Риси, що здавалися йому цікавими в Ярвіні, коли той був відомим героєм блоґосфери Менціусом Молдбаґом, виявилися огидними в житті. Цей чоловік був упертим і непоступливим. Він насправді не реалізовував свої ідеї, а вони явно не мали фінансового успіху.
Ярвін-Молдбаґ мав робити презентацію на щорічній конференції програмістів Strange Loop у 2015 році, та за кілька місяців до конференції йому відмовили через лібертаріанські й неполіткоректні погляди: наприклад, його аргумент про викорінення демократії на користь монархії або диктатури. Ярвін проводив більше часу, купаючись у хвилях слави, ніж працював на Urbit. Хай як дивно для Кремнієвої долини, кожен із них володів 50% акцій. Це означало, що суперечності мали зрости, і вони зайдуть у глухий кут. Вони не могли рухатися далі, позаяк жоден не мав більше влади за іншого.
Читати ексцентричні пости й слідувати його філософії онлайн — це одна справа. Слухати їх цілий день — зовсім інша. Крім того, Бернем колись думав, що через свій молодий вік і отриману стипендію Тіля, разом із попереднім досвідом спроб трьох інших стартапів — що було почесним знаком у Кремнієвій долині, — інженерну компетенцію було б легше залучити з ринку. Urbit базувався на комп’ютерній науці.
Проте Бернем надавав перевагу радше читанню книжок і письменництву. До того ж, Urbit мав проблеми з мобілізацією коштів, хоча й отримала 200 тисяч доларів пізніше — невдовзі після того, як Бернем її залишив. Компанія анітрохи не просунулася від часу початкового сплеску уваги TechCrunch до них, коли Бернем ще був у Дартмуті. Джону бракувало Східного узбережжя. Він сумував за своїми батьками й за матеріальним комфортом. Йому була зовсім не в кайф та яма, в яку він падав (і від життя в офісі), і відчував наростання тиску, адже за час тривалого перебування на Заході мав показати якісь досягнення.
Тож Бернем здався і вирішив повернутися до Дартмута. Це було дивне повернення. Виявилося дивним пояснювати своє рішення іншим студентам. «Мені було трохи ніяково», — згадував він. Начебто він зазнав поразки, вперше залишивши кампус після двох тижнів, щоби йти за своєю мрією. До того ж, у свої 22 роки він був старшим за всіх інших.
У Новій Англії, особливо у Дартмуті, панували спорт і студентські братства, а не хакатони та клуби стартапів. Він так звик до прогресивного, завжди відкритого ставлення людей одне до одного у Долині, що повернення до університетського кампуса, де вже утворилися кліки та групи зі своїми звичками й соціальним календарем, вселило в нього невпевненість у тому, що йому робити. Джон протримався в Дартмуті півтора семестра, однак йому не було там комфортно. Тож наприкінці весняного семестру він вирішив перебратися до невеличкого Католицького гуманітарного коледжу в Нью-Гемпширі під назвою Коледж Томаса Мора. Це було єдине місце, де він почувався впевнено. Там талановиті та працелюбні діти, які цікавилися гуманітарними науками і яким не знайшлося місця в нормальному університетському житті, ховалися в кампусі та вивчали філософію.