Навчатися там також було набагато важче, ніж у Дартмуті. Уже після Коледжу Томаса Мора він згадав курс у Дартмуті за п’єсою Уїльяма Шекспіра «Гамлет»: професор обожнював його, тому що він прочитав твір. «Це тривало цілий курс, — розповідав він. — Єдиною вимогою було прочитати “Гамлета” і написати три роботи й час від часу з’являтися в аудиторії». Бернем не розумів, у чому сенс.
У Коледжі він прочитав «Іліаду» й «Одіссею», «Державу» Платона, «Хмари» Арістофана. Він прослухав курс давньогрецької літератури, сприймаючи його як необхідне оздоровлення від божевілля, яке він щойно пережив на Заході. Це був своєрідний антидот до Кремнієвої долини.
По-справжньому, на його думку, Коледж Томаса Мора вирізнявся духовною складовою. Бернем ніколи не був релігійним, але тут він знайшов заспокоєння в релігії. «Усі тут переважно на одній хвилі у питаннях цінностей і мети освіти, — розповідав він. — Думаю, існування спільних цінностей і спільних поглядів на світ є необхідним фундаментом». Коледж Томаса Мора такий маленький, що в ньому лише два гуртожитки: чоловічий і жіночий. Хоч вони й близько не були такими ж гарними, як гуртожитки в Дартмуті, однак Бернему подобалися більше: «Думаю, певна їхня обдертість насправді важлива для формування особистості та спільноти. Хоч мені й бракує такого ліфта, як у Дартмуті».
Коледж був протилежністю стипендіальної програми Тіля з багатьох оглядів. По-перше, всі разом займалися однаковими справами. Вони разом подорожували до Рима, разом записувалися на однакові курси й семінари та читали однакові книжки — часто про життя святих. Древні мислителі, на його думку, відповіли йому на більшу кількість запитань, ніж люди у Кремнієвій долині. Там він часто думав, якою є мета стартапів, які брали його на роботу. Він замислювався: чи насправді технологічні компанії покращують світ? «І чим вони є для людського досвіду — чистою користю чи чистою шкодою?» — запитував він себе. З часом Джон зрозумів, що єдиний спосіб відповісти на ці запитання — мати певну основу для визначення того, чим насправді є «добре життя» або «якою є мета людського існування».
Бернем не вважав, що Кремнієва долина надто переймається цими питаннями. Він думав, що її інтереси коливалися від утилітарних до комерційних, а єдиним критерієм була прибутковість компанії. «Долина — це ще не всі люди й не все, чим вони є, — казав він. — Тож, думаю, на моє рішення піти іншим шляхом вплинуло те, що я мав чимало запитань і хотів отримати на них відповіді, хотів присвятити певний час і своє навчання, щоб з’ясувати, чому трапляються певні речі. Чому вони відбуваються й що ми можемо зробити з цього приводу?»
У Кремнієвій долині, на думку Бернема, «існує по-справжньому цікавий феномен, коли людина керує компанією, яка нічого не робить, і ця людина почувається королем світу». Люди вважали, що вони все одно займалися серйозними речами. «Якщо це димова завіса, то зустрічаються люди, які ходять від однієї димової завіси до іншої, а потім записують собі все в актив».
Він бачив чимало компаній, що продають речі, яких насправді не мають, — просто займаються маркетингом продуктів задля хайпу. «У певному розумінні це своєрідна маніпуляція, — розповідав він. — Одна справа, якщо ти насправді щось виробляєш і прагнеш поділитися цим зі світом, але зовсім інша, якщо ти нічого не маєш і намагаєшся здійняти хайп, не зробивши нічого дійсно великого».
Утім, озираючись назад, Джон не змінив би свій шлях: «Я справді не знаю, чи можу переоцінювати ухвалені мною рішення. Я був зовсім іншою людиною у вісімнадцятирічному віці. Тож якби в мене з’явилася можливість обрати інший варіант, може, я б нею і скористався, але ж я не дізнався б, якби не спробував». У Коледж Томаса Мора Бернем вступив на перший курс. Випуститься він звідти в 25 років. «Дуже дивна річ», — зауважив він, особливо коли взяти до уваги те, що сенс стипендіальної програми Тіля в тому, щоб почати кар’єру раніше, ніж зазвичай, а не пізніше.
Кремнієва долина дала йому новий погляд на світ: технологічні інновації живить інша порода людей. Він сумнівався, що має в собі таку цілеспрямованість. Напрям, в якому вони спрямовували усі свої зусилля, точно відрізнявся від того, яким він хотів рухатися. Він зрозумів, що «те, як світ технологій бачить себе та решту світу, допомагає збагнути чимало змін». Його засмучувало, що на зміну процесам, які люди колись робили руками, скажімо, писання листів чи надсилання різдвяних листівок, або вкладання фотографій у фотоальбом, прийшли технічні пристрої.