Більшість стипендіатів, які повернулися до навчання, за словами Стречмен, використовували академічний досвід з користю — щоб застосувати його в чомусь, над чим працювали як підприємці. «Те, що ми побачили, було по-справжньому ретельно продуманим», — наголошувала вона.
Однак дехто повернувся заради системності та соціального життя. Нур Сіддікі, колишня дівчина Бернема, яка намагалася запустити благодійну компанію для боротьби з бідністю, відчула, що їй бракує коледжу й дружніх стосунків, які він забезпечує. Хоча студентські вечірки ніколи їй не подобалися, вона боялася опинитися на свободі далеко від дому й без успішної компанії — принаймні поки що.
Першою ідеєю Нур була амбітна мета — спробувати покінчити з бідністю. Вона подала заявку на стипендіальну програму з ідеєю сконтактувати бідних людей у країнах третього світу із західними роботодавцями. Проте через рік вона запропонувала нову компанію під назвою Remedy, ідея якої з’явилася через скарги її сестри: та, студентка медичної школи, вважала, що варто зробити пріоритетом медичну допомогу, яка надається в кареті швидкої допомоги на шляху до лікарні, на противагу пріоритету допомоги в лікарні.
Її наступна ідея озброєння бригад швидкої допомоги Google Glass — окулярами, що мають бездротовий зв’язок з інтернетом і функції браузера, або мобільними телефонами, що давали б змогу лікарям у лікарнях побачити, що відбувається у кареті швидкої й забезпечити в прямому ефірі підтримку парамедикам. Мобільний дисплей мав посилати відео, фотографії та GPS, щоб медики могли на відстані відповісти, який метод лікування потрібно застосувати в дорозі.
У квітні 2014 року Сіддікі почала тестувати цю систему в Гарварді та Університеті Пенсильванії. Технологія під назвою Beam мала призначати номери пацієнтам у каретах швидкої, а потім створювати інтерфейс для чергових лікарів. За її словами, одним кліком на мобільному експерт зможе побачити на відстані, що трапилося. Це мав бути перший продукт, випущений Remedy. Зрештою, це мала бути портативна медична технологія, але компанія передусім працювала з Google Glass. Отже, Нур сподівалася вийти за межі позаштатних ситуацій, щоб лікарі мали змогу бачити пацієнтів набагато частіше в місцях без доступу до гідного медичного обслуговування. А втім, Beam розвивалася повільно, і вона не мобілізувала суму, достатню для проекту. 19-річна Нур вирішила повернутися до навчання і вступила до Стенфордського університету, намагаючись водночас підтримувати існування своєї компанії.
Вони з Бернемом досі час від часу зв’язувалися, і вона телефонувала перед тим, як вирішила вступати до університету. На її вибір певним чином вплинув його вступ до Дартмута, навіть попри те, що Бернем його не закінчив.
Після невдалого перебування на Заході Джон Марбач, який від початку намагався побудувати освітню онлайн-платформу, також повернувся до Університету в Уейк-Форесті в Північній Каліфорнії. Він хотів би залишитися там назавжди. Проте він виявився одним із небагатьох. Решта стипендіатів досі намагалися підкорити технологічну індустрію — з різним успіхом.
Зрештою, найбільша історія успіху трапилася в Індії: це був юний стипендіат Тіля з групи 2013 року Рітеш Аґарвал, чию лінію бюджетних готельних кімнат Oyo Rooms 2016 року оцінювали в 400 мільйонів доларів. Ще одним був Дилан Філд — стипендіат Тіля 2012 року й колишній студент Університету Брауна, який підняв близько 18 мільйонів доларів для запуску Figma — компанії, що мала стати конкурентом Adobe Acrobat.
Урешті, стипендіальна програма Тіля була відбитком властивих Кремнієвій долині циклів, або, власне, властивих будь-якому місцю, сповнена непевностей підприємництва. Як багато виробників комп’ютерів перед ними, або творців пошуковиків перед Google, успіху досягли лише кілька, проте більшості це не вдалося. Програма була мікрокосмом історії місцевості. Учасники набору 2011 року не стали такими успішними фінансово, як Аґарвал і Філд, — за винятком Прауда та Ґу. Дейл Стівенс капітулював перед ідеєю, що діти досі хочуть вчитися в університетах. Він змінив свою програму UnCollege[31] з майже відмови від університету на програму «рік перерви». Його сайт і семінари пропонували поради щодо того, як пояснити своїм батькам, чому вам хочеться пропустити рік навчання, а не йти одразу в університет, із таким пунктом як «Напиши план». Він заохочував студентів до «інтелектуального непослуху».