Ігор Забєлін
ДОЛИНА ЧОТИРЬОХ ХРЕСТІВ
©
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської О. С. ЛУК’ЯНЧУК
Художник А. В. ГЕТА
ДОЛИНА ЧОТИРЬОХ ХРЕСТІВ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
в якому розповідається, чому ми взялися за розслідування загадкової історії, що таке хроноскоп і хроноскопія
Історія, яку я збираюся розповісти, почалася подібно до десятків, якщо не сотень інших історій, з паперів, знайдених на горищі старого напівзруйнованого будинку. Правда, нам не довелося підніматися з свічкою в руках ветхими сходами на захаращене горище: мені подзвонили з геолого-географічиого відділення Академії Наук і попросили зайти разом з моїм товаришем Берьозкіним. Нас прийняв науковий співробітник Данилевський, немолода, з сивуватими скронями людина. Ми не знали, навіщо нас викликали, і не намагалися відгадати: у нас з Берьозкіним давно увійшло в звичай не мучити себе здогадами, якщо через деякий час нам все одно відкриють істину.
Данилевський дістав із шухляди письмового стола два тонкі, дуже потріпані, з іржавими патьоками на обкладинках зошити і поклав їх перед нами.
— Ось, — мовив він і підсунув зошити до нас. — Через них ми вас і запросили. Ці зошити півтора місяця тому передали Президії з Краснодарського краєзнавчого музею. В супровідному листі директор музею повідомив, що зошити знайдено на горищі якогось напіврозваленого будинку на околиці Краснодара. Паперам все-таки повезло: вони пережили і громадянську війну, і фашистську окупацію…
— Ви вважаєте, що вони такі старі? — запитав я.
— В цьому нема сумніву. Краснодарці визначили, що перший запис зроблено ще до революції, а останній — у 1919 році. Розібрати, що там написано, дуже важко. Але в зошитах є відомості про полярну експедицію Андрія Жильцова…
— Жильцова? — здивувався я. — Але ж ця експедиція безслідно зникла!
— Між іншим, можете прочитати супровідного листа…
З листа ми не дізналися нічого нового, крім прізвища автора записок: на думку працівників краєзнавчого музею, ці зошити належали учасникові експедиції Зальцману. Та супровідний лист нас уже не цікавив. Ми з неприхованим інтересом поглядали на зошити, не наважуючись взяти їх в руки.
— Здається, вас зацікавила ця справа, — сказав Данилевський, який весь час спостерігав за нами. — Чи не візьметесь ви за її розслідування?
— Ви маєте на увазі розшифрування записів?
— Не знаю. Можливо, не тільки розшифрування… В усякому разі, Президія Академії готова допомогти вам.
— Але чому ви звернулися саме до нас?
— Для цього більш ніж досить підстав, товаришу Вербинін. Наскільки нам відомо, ви вже кілька років вивчаєте історію освоєння Півночі і не так давно опублікували книгу… Крім того, ви письменник, а це така загадкова історія… Нарешті, ваш з товаришем Берьозкіним винахід — хроноскоп…
«Так, у цьому вся справа, — майнула у мене думка. — Хроноскоп! Справді, я займаюсь історією Півночі і сам багато подорожував, справді, я письменник, та хіба мало людей, які займаються дослідженням полярних країн, хіба мало письменників, близьких до географії! Справа насамперед у хроноскопі, у винаході Берьозкіна!»
— Будемо точні, — сказав я Данилевському. — Хроноскоп винайшов Берьозкін. Тільки ідея хроноскопа зародилась у нас одночасно.
Почувши це, мій мовчазний друг зайорзав у кріслі, але я не звернув на нього уваги.
— Але хто винайшов — у даному разі байдуже. Біда в тому, що хроноскоп не пройшов ще необхідних випробувань, — тут я поглянув на Берьозкіна, чекаючи з його боку підтримки. — Нема ніякої гарантії, що він цілком виправдає надії…
— Гарантії нема, — повторив за мною Берьозкін. Невисокий, широкоплечий, з великою головою, з розвиненими надбрівними дугами і важкою нижньою щелепою, він здавався неповоротким тугодумом, нездатним до швидкої і точної розумової праці; ніхто, глянувши на нього, не подумав би, що ця людина — надзвичайно талановитий математик і винахідник…
— Власне кажучи, — мовив Данилевський, — нас зараз цікавить не стільки хроноскоп, скільки експедиція Жильцова. Вирішуйте самі, можете ви взятися за розслідування чи ні.