— Так.
— Тепер зверни увагу: рядки, написані рукою Зальцмана, розташовані майже посередині сторінки…
— Але ж вище нема нічого!
— Є. Ми з тобою цього не бачимо, а хроноскоп помітив…
— Тайнопис, чи що?
— Не знаю, але щось є. Постарайся уточнити завдання. Можна сформулювати його так, щоб хроноскоп поки що не аналізував рядки Зальцмана, а зосередив увагу лише на невидимому тексті.
— Сформулювати можна, але що з того вийде?
— Спробуй.
— Ти думаєш, і зображення, і звук змішалися, бо одне найшло на друге?
— Так, саме це спало мені на думку.
— Гм-м-м… — протягнув Берьозкін. — Рискнемо.
Він довгенько чаклував біля хроноскопа, а я хвилюючись стежив за його складними маніпуляціями: ми підходили до розкриття якоїсь таємниці, і коли хроноскоп не підведе…
Берьозкін сів поряд зі мною, і на екрані втретє з’явився кремезний підтягнутий чоловік з жорстоким обличчям, і втретє пролунали ті самі слова. Коли металічний голос вимовив: «Доведеться не церемонитись…» — я мимохіть взяв Берьозкіна за руку, але голос вів далі: «Хто буде проти, той сам себе прирече на загибель разом з черню. Помічаю, дехто вже забув, кому зобов’язаний життям. Доведеться нагадати. Тільки б справитися з цим… Ніколи не пробачу Жильцову, що він узяв його…»
Голос замовк, зображення зникло.
Ми з Берьозкіним задоволено переглянулися: хроноскоп витримав ще один складний іспит.
— Все це добре, Вербинін, але я нічого не розумію, — мовив Берьозкін. — Звідки взявся цей тип? Проте не будемо поки що вгадувати. Нехай хроноскоп спочатку проілюструє і розшифрує рядки Зальцмана.
Те, що ми побачили через кілька хвилин, ще більше здивувало нас. Металічний голос чітко й безпристрасно вимовив: «Долина Чотирьох Хрестів». Ми сподівалися побачити на екрані долину, але хроноскопу це виявилося не під силу: неясне зображення раптом зникло, і на екрані з’явився Зальцман. Він записав у зошиті: «Порятунку нема; приголомшений тим, що трапилося, сховав щоденник…» Потім Зальцман почав крокувати, притримуючись весь час одного напряму, але звідки і куди він ішов — ми ніяк не могли зрозуміти. Хроноскоп мовчав, а на екрані пробігали дивні зеленуваті хвилі, і в нас склалося враження, що електронний «мозок» хроноскопа зіткнувся з непосильним завданням. Нарешті металічний голос повільно, ніби неохоче, вимовив: «Поварня».
— Ну, звичайно! — вигукнув я. — Так називають хатки на півночі.
Та хроноскоп, очевидно, цього «не знав» — зображення хатини на екрані не з’являлося.
Берьозкін вимкнув хроноскоп і роз’яснив у завданні, що таке «поварня». Після цього на екрані виникла невелика плосковерха хатина, і Зальцман почав свій шлях од неї: «Північний захід, — вимовив хроноскоп, — сто сорок». Зальцман усе йшов і йшов, і ми зрозуміли, що «сто сорок» — це кількість кроків. Потім пролунали слова: «Річка, левада». Зальцман зупинився і зробив запис у зошиті. Мабуть, він записав цифри і ці слова. На екрані виникло туманне зображення річки, а потім і лісу. Після короткої паузи металічний голос сказав: «Звалена тополя, коріння», і ми побачили величезну тополю, вивернуту бурею разом з корінням.
— Марення, — категорично заявив Берьозкін. — Дія відбувається за полярним колом, в тундрі, а тут — українські левади, гігантські тополі! Доведеться повторити завдання.
— Ні, завдання повторювати не доведеться, — заперечив я. — Хроноскоп з дивовижною точністю поновив картину. Зальцман заховав щоденник за сто сорок кроків на північний захід від поварні, в леваді, під корінням зваленої бурею тополі!
— Але ж там немає ніяких левад і тополь! Це ж Чукотка.
— Є, і це знають усі географи: в долині ріки Анадир і деяких її приток збереглися так звані «острівні ліси». І на південь, і на північ від басейну Анадиру — тундра, а в долинах рік ростуть справжні ліси з тополі, верби-кореянки, модрини, берези… Це якраз і є доказом точності розшифрування запису і правильності ілюстрування його хроноскопом!
— Все це схоже на чудеса, — задумливо проказав Берьозкін. — Знаєш, коли я заплющу очі, мені часом здається: ніякого хроноскопа не існує, все це ми десь вичитали, почули або ж нафантазували самі..! Настав час діяти енергійно. Данилевський обіцяв нам допомогу. Попросимо літак і вилетимо на Чукотку. Згода?
— Звичайно.
Проте, перш ніж вилетіти на Чукотку, ми віддали аркуш на дослідження спеціалістам. Після ретельного аналізу вони підтвердили, що, крім добре видимого тексту, на ньому є дуже слабкі сліди іншого запису; хтось писав на попередній сторінці, і текст відбився на тій, що потрапила до нас. Ми не звернули б уваги на ці сліди, але електронні «очі» хроноскопа розгледіли їх і розшифрували. Спеціалісти частково поновили запис, і ми переконалися, що він зроблений твердим почерком, зовсім не схожим на почерк Зальцмана… Більше того, аркуш піддали дактилоскопічному аналізові, і було встановлено, що поряд з нашими відбитками пальців збереглися відбитки пальців ще двох осіб.