— На кого схожа людина?
— Портрет, на жаль, дуже нечіткий. Ні на Зальцмана, ні на того, з жорстоким обличчям, не схожий…
— І він… — я зробив виразний рух великим пальцем в бік власного серця.
— Саме так, — зітхнув Берьозкін.
— Здається, у Зальцмана справді були підстави мучитись і запитувати: праві чи ні?
— Не знаю, нічого не розумію, — чесно признався Берьозкін. — І неясно, коли це трапилось.
Епізод цей, збережений у «пам’яті» хроноскопа і знову продемонстрований, справив на мене важке й неприємне враження. Мені навіть не хочеться описувати, який вигляд усе це мало на екрані. Зазначу тільки, що, коли вірити хроноскопу, самовбивець перебував у стані буйного шаленства. Всім нам здалося, що саме він порізав документи. Я погодився піддати хроноскопії деякі дуже пошматовані аркуші, і хроноскоп підтвердив наше припущення: ми побачили на екрані розлютованого чоловіка, який безжально рвав, різав, шматував і розкидав щоденники. Чоловік орудував мисливським ножем, — тим самим, яким покінчив з собою.
Однак ми не могли зрозуміти, чим викликаний приступ люті, як поставилися до цього інші учасники експедиції, а якщо божевільний лишився один, то куди ділася решта, до того ж ми не знали, як пояснити, чому саме експедиційні документи привернули його увагу. Стежачи за постаттю чоловіка, який метався по екрану і останки якого лежали в поварні, я думав, що лють його — дивна лють, що вона не від шаленства сильної людини, яка йде напролом, а швидше — з відчаю, від безутішності й безвихідності… А втім, може, все це мені тільки здавалося.
На прохання пілота і штурмана, ми продемонстрували їм усе, що зберігалося в «пам’яті» хроноскопа й мало відношення до експедиції, а потім підвели підсумки.
Ось що ми вже знали:
1) в Якутську до експедиції Жильцова приєдналися політичні засланці Розанов і Зальцман.
2) експедиція вийшла в океан, і через два роки деякі її учасники опинилися в поварні, в Долині Чотирьох Хрестів, де двоє з них, Жильцов і Мазурін, загинули;
3) в Долині Чотирьох Хрестів, у поварні, полярні дослідники чомусь залишили документи, а самі пішли, причому якийсь чоловік, найімовірніше, один з учасників експедиції, намагався знищити документи, а потім покінчив життя самогубством;
4) Зальцман дістався до Краснодара і вмер там від тифу; перед смертю його жорстоко мучили докори совісті, він намагався відповісти самому собі, правильно вони зробили чи неправильно, а в записках явно протиставляв політзасланця Розанова командиру шхуни Черкешину;
5) Розанов загинув у боях з Колчаком, борючись за Радянську владу в Східному Сибіру, і прах його поховано в братській могилі на березі Байкалу…
Спочатку я вирішив, що в поварні лежать останки Черкешина, хоч зараз не беруся пояснити, чому саме так подумав. Але Берьозкін почав доводити мені, що, судячи з записок Зальцмана, Черкешин — людина сильна, наділена непохитною волею, безумовно, мужня, і припущення про самогубство — просто абсурд.
— Коли хочеш знати, — говорив Берьозкін, — так могла вчинити людина з характером Зальцмана, але ніяк не з характером Черкешина…
— Але ж Зальцман… — почав я.
— Так, Зальцман витримав іспит, і я схильний думати, що це був хтось інший…
Ми вирішили залишити питання відкритим і даремно не морочити собі голови: адже документи повинні багато дечого пояснити нам.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ,
в якому, за поновленими щоденниками Жильцова, дається опис першого етапу роботи експедиції, беруться до уваги влучні й всебічні характеристики учасників плавання, а також містяться роздуми з приводу того, що історія повторюється.
Все, що лишилося від Щоденника Жильцова, ми прочитали без особливих утруднень, тільки зрідка вдаючись до хроноскопа. Жильцов описував докладно, чітко, з великою доброзичливістю всіх учасників експедиції, майже не згадуючи про себе, тобто так, як писала більшість вітчизняних мандрівників. Цим він одразу ж привабив нас, і ми, читаючи щоденники, вірили кожному слову… Записки інших учасників експедиції, прочитані пізніше, дали нам можливість скласти певне уявлення про Жильцова. Він належав до прекрасної школи російських військових моряків — високоосвічених, гуманних, відданих науці, — до людей з широким кругозором, ясним розумом і твердою волею. Такими були Крузенштерн і Лисянський, Лазарев і Беллінсгаузен, Коцебу, Нахімов і Седов… У щоденнику Жильцова майже не було абстрактних міркувань, але весь напрямок його думок, мимовільні симпатії і антипатії, відбиті в записах, дали нам змогу прийти до висновку, що він був хоча й не революційно настроєною людиною, але, безперечно, прогресивним ученим. Про це свідчили і факти, зокрема ставлення Жильцова до Розанова й Черкешина. Долі цих трьох людей з різними переконаннями й різними вдачами зав’язалися в складний вузол одразу ж, як тільки експедиція залишила Якутськ…