Люди йшли за ним, і Черкешин все більше проймався свідомістю своєї влади і значимості. Поступово він перестав розуміти, що свідома дисципліна і рабська покірність — не одне й те ж. Він наче забув, що тільки спільна боротьба може забезпечити порятунок, і в думках приписував собі все, зроблене його супутниками й товаришами по нещастю, а тому ставився до них дедалі презирливіше… Але незабаром у його поведінці з’явилися нові риси: він почав м’якше ставитися до наукових співробітників експедиції, до свого помічника Говорова, зате присікувався до матросів і якутів, поводився з ними брутально, дійшов до зуботичин. І, звичайно, проти цього повстав Розанов, але тепер він не зустрів загальної підтримки. Фатальний принцип «поділяй і владарюй» дав свої наслідки й тут. Обласкані Черкешиним люди — і серед них астроном Мазурін та лікар Зальцман — мовчали, а звиклі до поневірянь, зломлені незвичною обстановкою матроси і якути втратили здатність чинити опір. Черкешин негайно скористався з цього, і під час чергового переходу найважча робота лягла на плечі якутів та матросів…
Розанов розгадав далекосяжний задум Черкешина: врятувати одних за рахунок інших, точніше, врятувати насамперед самого себе. Але Черкешин знав: одному не врятуватися; тому в думках він прирік на загибель матросів і якутів, а решті зберігав сили… Особливо нетерпимо ставився лейтенант до якутів, і це дало Розанову змогу знайти першого надійного спільника — етнографа Конопльова. Ні більшовик-революціонер Розанов, ні чесний учений-етнограф не могли примиритися з проявами расизму. І коли Черкешин дав волю кулакам, підганяючи знесилених якутів, Розанов і Конопльов заступилися за них… Зальцман і Мазурін співчували їм, але волю цих людей було паралізовано, у них не вистачало сміливості спільно виступити проти Черкешина, який врятував їм життя, а Говоров, помічник командира загиблої шхуни, постарався згладити конфлікт…
Проте згладити його було неможливо. Маленьку групку людей, загублену серед крижаної пустелі океану, по-своєму роздирали ті самі суперечності, що й усю країну, де вже назрівала революція. І тут одні намагалися гнобити інших, використовувати і класові, і націоналістичні пережитки. І тут назрівав протест. Нерівність, насаджувана Черкешиним, ставала занадто відчутною. Особливо розперезався він, вивівши людей на материк…
Змучені, голодні люди в дуже важких зимових умовах перевалили через Анадирський хребет і вийшли в невелику долину, де знайшли пусту поварню і два високі хрести, поставлені задовго до їхнього приходу… Ці хрести багатьох, мабуть, навели на невеселі роздуми: зникали сили, кінчалися харчі, майже не лишилося віри в порятунок, і найуразливіші вже уявляли себе мертвими серед снігів…
У поварні Черкешин вирішив зробити короткий перепочинок. Перші ж дні були затьмарені смертю Мазуріна. Здавалося, що він не більш кволий, ніж інші, але, заснувши звечора, астроном вранці не прокинувся… Могилу йому викопали біля двох старих хрестів, і тоді ж Розанов зробив ще один хрест на пам’ять про полярну експедицію Жильцова, що закінчилася так трагічно…
Смерть Мазуріна ніби підхльоснула Черкешина. Через два дні розігралися події, що привели до фатальних наслідків: Черкешин звинуватив якутів Ляпунова та Михайлова і матросів Розанова у крадіжці продуктів і вимагав вигнати їх без будь-яких припасів з експедиції. Це означало приректи людей на справжню смерть, але таким чином Черкешин розраховував врятуватися сам… І тоді трапилось те, чого Черкешин не міг передбачити через ненависть і презирство до людей: всі знову виступили проти нього. Легко вдалося встановити, що продукти приховав сам Черкешин. Колишній командир шхуни схопився за зброю, але його зв’язали раніше, ніж він пустив револьвер у хід…
Того ж дня над Черкешиним відбувся товариський суд. Розанов запропонував видати Черкешину пайок нарівні з усіма і вигнати з експедиції… Проти виступив тільки Зальцман. Він нагадав про заслуги Черкешина, про те, як лейтенант пробився на шхуні до берегів острова Беннета, як вивів усіх по кризі на материк. Але й Розанов, і Конопльов, а разом з ними й решта учасників експедиції лишилися непохитними.
У присутності Черкешина все продовольство поділили на рівні частини і одну з них дали йому… Зальцман знову закликав до справедливості, і тоді Розанов запропонував йому йти разом з Черкешиним. Зальцман злякався і перестав сперечатися. Наступного дня Черкешин залишив Долину Чотирьох Хрестів.