— Приморозили, — пояснив Дягілєв. — Приморозили до скелі. Он як вони закривали отвір.
— Отже, вони працювали взимку, — промовив хтось із археологів.
— Звичайно! — зразу ж відгукнувся Дягілєв. — Інакше б їхні ідоли розтанули.
— Каторжна праця! — сказав той самий археолог. — В полярну ніч, у такий мороз — вирубувати підземелля і ідола в ньому. Скільки ж сил на це витрачалося!
— І безглузда праця, — додав я. — Ніякої користі коссам вона не давала.
— І все-таки вони робили це, — заперечив Дягілєв. — Значить, щось примушувало їх…
— Ритуальний обряд, — сказав другий археолог. — Традиція.
— Шкідлива традиція, дурна, — я хотів вжити сильніший вираз, але вчасно помітив, як Дягілєв зморщився.
— Не можна так утилітарно підходити до стародавньої культури. Згадайте хоча б жителів острова Пасхи, які витісували велетенських кам’яних ідолів…
— І які теж весь час відступали під натиском інших племен…
Нашу полеміку припинив Берьозкін.
— Чи не можна відшукати плиту, що одвалилася першою? — запитав він.
Ця плита лежала окремо, і археологи одразу ж притягли її. Проте й цього разу хроноскопія не дала нічого нового; як і раніше, маленькі чоловічки на екрані постукували по плиті невеличкими сокирами, а потім облили її водою.
— Ти думав, вона обтесана не так дбайливо? — запитав я Берьозкіна. — Справа не в цьому. Вона одвалилася, бо знижується кордон вічної мерзлоти — в Арктиці стає тепер тепліше. Я певен, що незабаром знайдуть нові храми коссів…
— Дай боже! — зітхнув Дягілєв. — А чи не зможе ця сама вічна мерзлота допомогти встановити, коли тут працювали косси?.. На Алтаї є поховання скіфів у вічномерзлому ґрунті…
— Боюсь, мерзлота вам нічим не допоможе, — відповів я. — По-перше, цілком очевидно, що косси будували свої храми у вічномерзлих грунтах. По-друге, про походження вічної мерзлоти дискутують до цього часу. Одні вчені вважають, що це — спадщина льодовикової епохи, інші доводять, що вона могла утворитись і при сучасних кліматичних умовах. Приклад із скіфськими похованнями підтверджує другу точку зору, а трупи мамонтів — першу… Нам з вами цього питання зараз не розв’язати.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,
в якому повідомляється про несподівану знахідку на острові Врангеля, що примусила нас негайно вилетіти туди, а також розповідається про другий земляний храм коссів і про нові відкриття.
Після огляду храму коссів археологи повели розкопки прискореними темпами: Дягілєв сподівався знайти ще якісь сліди зниклого народу, він вірив, що косси жили в землянках, які повинні зберегтися. Ми з Берьозкіним погодилися ще на деякий час лишитися в таборі і почекати результатів розкопок.
Але несподівані обставини примусили нас негайно перебазуватися на острів Врангеля: звідти надійшло повідомлення, що поблизу метеостанції, майже на самому березі моря, зсунувся зі схилу горба підталий ґрунт і відкрився вхід до підземелля…
Уже через годину наш вертоліт піднявся в повітря. Дягілєв і його помічник боялися, що ідол може розтанути, проте на світанку стало холодніше, пішов дрібний сухий сніг. Переліт тривав близько години. До храму нас супроводжувало багато людей, і всі намагались увійти всередину. Дягілєв рішуче перегородив дорогу «невтаємниченим».
— Спочатку храм повинні оглянути спеціалісти, — категорично заявив він. — Це ж справжнісінький скарб! А один необережний рух…
Ніхто не суперечив йому. Першим у храм спустився Дягілєв із своїм помічником, потім — ми з Берьозкіним. Як і слід було чекати, посеред храму стояв триметровий ідол.
— А де ж собаки? — здивувався Дягілєв. Собак не було.
— Втекли, — пожартував помічник.
Дягілєву було не до жартів — він оглядав храм. Відсутність собак мене одразу насторожила: наш невеликий досвід підказував, що в першу чергу треба звертати увагу саме на незвичайні факти. Мені вдалося помітити ще кілька дивних обставин. По-перше, навколо ідола безладно розкидані сокири, по-друге, самого ідола вирубано не так дбайливо, як того, на мисі Шмідта, по-третє, біля входу в храм був невеликий горбок.
— Людина! — несподівано вигукнув Дягілєв.