Коротко кажучи, ми вірили, віримо і віритимемо, що хроноскопії — мистецтву воскрешати минуле — належить велике майбутнє!
Проте до того, як на нашому столі з’явилися старі зошити з Краснодара, похвалитися досягненнями хроноскопа ми ще не могли, хоча й захоплювалися своїм винаходом. Звичайно втішно, що по старому листу моєї дружини хроноскопу вдалося поновити, як вона його писала… Але для офіційного визнання прилад необхідно серйозно і всебічно перевірити…
Тепер ви розумієте, як своєчасно потрапили до нас зошити Зальцмана…
Зараз, коли я пишу ці рядки, робота наша вже закінчена, картини минулого відновлені й увічнені в нестаріючій «пам’яті» хроноскопа. Їх можна в будь-який момент знову побачити на екрані. Безумовно, я прекрасно пам’ятаю, як ми працювали, як ми з Берьозкіним наполегливо розплутували складний вузол людських доль… І ось тепер, коли про все це можна вже розповісти, передо мною постає питання: про що писати?.. Не дивуйтесь: адже можна написати про випробування самого хроноскопа, а можна написати про людей, долі яких воскресли перед нами на екрані, та й не тільки на екрані… Ми з Берьозкіним дуже любимо наше дітище — хроноскоп, але ще дорожчі нам люди, їхнє горе і їхні радощі… Чим далі посувалося наше розслідування, тим менше ми думали про випробування хроноскопа і тим наполегливіше прагнули до кінця розкрити таємницю зниклої експедиції. Ось про це, мабуть, я і розповім — про те, що ми дізналися. А хроноскоп… справа, кінець кінцем, не в ньому…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ,
в якому повідомляється про експедицію Жильцова все, що було відомо нам до початку розслідування, а також про перше ділове випробування хроноскопа і його результати.
Повернувшись із Президії Академії Наук, ми з Берьозкіним вирішили тверезо все зважити, перш ніж прийняти остаточне рішення: адже невдача могла кинути тінь і на саму ідею хроноскопа.
— Ось що, Вербинін, — сказав Берьозкін. — Риск, звичайно, благородна справа. Але спочатку розкажи, що тобі відомо про експедицію. Ти сам знаєш, я не дуже сильний в історії географічних відкриттів, а братися за справу, про яку не маєш уявлення…
Він не закінчив, але я прекрасно зрозумів його. Рискувати репутацією хроноскопа ми могли тільки тоді, коли справа варта того.
Не відповідаючи Берьозкіну, я встав і пройшовся по кімнаті. Вже сутеніло, за день ми обидва стомились, і я попросив дружину заварити нам міцного чаю. Поки дружина поралася на кухні, я дістав з полиці кілька книг і склав їх купою на письмовому столі.
— Бачиш, звернувся я до Берьозкіна, — про цю експедицію достовірно відомо лише те, що вона була організована, вирушила на північ і безслідно зникла…
— Небагато, — посміхнувся Берьозкін. — А все ж таки, навіщо експедицію організували, хто такий Жильцов — невже про це не можна довідатись?
— Можна, — відповів я. — Андрій Жильцов — наш крупний гідрограф, полярник, учасник знаменитої експедиції Толля на шхуні «Зоря»…
— Розповідай все по порядку, — перебив мене Берьозкін. — Про Толля я чув, знаю, що він загинув, але подробицями не цікавився… А зараз потрібні саме деталі, без них нічого не зрозумієш.
— Правильно, і про одну досить цікаву обставину я згадав. Але спочатку про експедицію на шхуні «Зоря». Її організувала Академія Наук для дослідження Новосибірських островів і розшуків Землі Саннікова. Тепер ти запитаєш, що таке Земля Саннікова?
— Не питатиму, — Берьозкін трохи образився. — Сто разів писалося, що на початку минулого століття цю землю нібито побачив з острова Котельного промисловець Санніков… Потім її шукали, шукали, але так і не знайшли…
— Правильно, не знайшли. Проте цю землю бачив не тільки Санніков. Її кілька разів бачив евенк Джергелі та й сам Толль. У 1886 році він разом з полярним дослідником Бунге вивчав Новосибірські острови і, так само, як Санніков, на північ від острова Котельного помітив землю… Толль був настільки переконаний в існуванні Землі Саннікова, що навіть зробив спробу за формою гір визначити її геологічну будову. Відкриття цієї землі стало для Толля головною метою життя. Ось чому експедиція на «Зорі» у 1900 році вирушила до Новосибірських островів. А через два роки Толль загинув разом з астрономом Зебергом і двома промисловцями — евенком Дияконовим і якутом Гороховим. Він працював на острові Беннета в архіпелазі Де Лонга, куди по нього і його супутників мала зайти «Зоря». Проте шхуна, зробивши дві спроби пробитися до острова, повернулася до гирла Лени. Льодові умови того року були несприятливими, однак гідрограф Жильцов усе-таки вимагав продовжувати спроби пробитись до острова Беннета, але командир «Зорі» Матісен не рискнув піти ще на один штурм… Хто з них мав рацію — тепер важко судити. Але відступ «Зорі» коштував життя Толлю і його товаришам… Жильцов пізніше писав, що загибель Толля справила на нього гнітюче враження, і він твердо вирішив довести до кінця справу, розпочату трагічно загиблим дослідником… Ось причина організації експедиції Жильцова. Їй доручалося знайти і описати Землю Саннікова, а потім вийти через Берінгову протоку в Тихий океан. Експедиція почалася напередодні першої світової війни, вона вийшла з Якутська…