Кілька шукачів узяли його нарікання за жарт і засміялися.
Не встиг Мур йому відповісти, як з натовпу вихопився якийсь сивобородий, незграбний на вигляд шукач.
— Не бачиш, шмаркачу, що тут має відбутися суд? Ти, видно, вперше тримаєш сито в руках! І як ти, жовторотий, балакаєш із найшанованішим чоловіком у цій долині? Це ж Семюел Мур, якому ми за все маємо дякувати.
Від обурення він нервово переступав з ноги на ногу, люто блимав очима й хапався за ладівницю. Як усі старі шукачі, він був дуже вразливий, коли йшлося про порушення звичаю.
Більшість присутніх бачила Мура вперше: серед натовпу раптом знялися оплески. Гол Слейтер та його прихильники зраділи — тієї хвилини вони повірили, що Семюел Мур зуміє домогтися тут ладу. “Жовторотий” серед цих людей було образливе слово, одначе насварений хлопець більше й не писнув. Жаба виліз до Семюела на скриню. Його в таборі вже знали. Стягнувши з голови старого фетрового капелюха, він помахав ним, і навкруги стало тихо.
— Люди! — гукнув він понад юрбою. — Люди! Найперше хочу завідомити всіх, хто ще не знає звичаю: кожен, хто тут копає золото, мусить прийти, як тільки почує гасло тривоги. Це означає, що скликають раду. Ви скоро самі побачите, що така рада всім нам дуже потрібна. — Оскільки ніхто не заперечував йому, він додав: — А тепер говоритиме Сем, — і скочив зі скрині.
Семюел Мур довго не розводився.
— Одного з нас порізано, — мовив він, — і коли…
— Це для нас не новина, самі бачили! — почулося з одного гурту.
Юрба загомоніла. Мур збагнув, що його пробували спровокувати й виставити на глузи. Однак він не втратив спокою і повів далі:
— Коли ми це попустимо, то скоро тут ніхто не зможе спокійно працювати й добувати золото.
— То ж була всього п’яна бійка! — знову крикнув хтось зухвало. — Не мороч нам голови!
Саме тієї хвилини Гол Слейтер подав коня вперед і спинився з одного боку скрині, на якій стояв Мур, а ковбой Джім миттю під’їхав з другого боку.
Хтось із юрби захоплено вигукнув:
— Гол Слейтер! Ого! І Гол Слейтер тут!
— А хто він такий? — запитав якийсь чоловік поблизу того, що гукав.
— Гляди, щоб не довелося тобі ближче спізнатися з ним, коли в нього буде така міна, як оце тепер, — була відповідь. — Не один міг би про нього дещо оповісти.
Вугласте Слейтерове обличчя набуло невластивого йому виразу — люті й завзяття. Він сидів на коні непорушно, як статуя, і начебто байдуже споглядав на юрбу.
Галас дедалі гучнішав. Чути було запитання, вигуки, уривки фраз. За Семюелом Муром раптом з’явилися півколом шестеро вершників, і з їхніх облич можна було вичитати, що вони його не підведуть. Решта корктаунців теж приступили ближче, а за ними й ще багато хто з копачів. Усі вони зразу поставали спиною до Семюела Мура, а Едвард Фінні і Джо Слейтер сперлися на скриню біля Семюелових ніг. Сам він, тримаючи великого пальця на ладівниці, спокійно перечікував.
— Хлопці, пустіть мене на скриню, мерщій пустіть! — давлячись словами, попросив неповороткий шукач, що добре був присоромив жовторотого, і незграбно спробував вилізти до Мура.
Жабі не треба було навіть нахилятися з сідла: він довгими руками схопив старого за комір і витяг на скриню. Схвильований промовець, важко дихаючи, замахав руками, аж Мурові довелося відступити набік, і закричав:
— Тепер бачите, до чого вже дійшло! Поговорімо хоч раз відверто! Серед чесних шукачів замішалися п’яниці й грабіжники. І якщо ми їм не покажемо кулака, то ще не один накладе головою за свої самородки! Тримаймося разом, люди, і виженімо койотів з табору! А щоб Семюел мав тут авторитет, я пропоную вибрати його суддею! Хто за це?
Він був червоний, мов індик. Юрба заплескала в долоні, загукала, підносячи руки, — за Семюела проголосували майже всі. Його адвокат був задоволений і ще гукнув наостанці:
— Тепер хай тільки хто переб’є мову судді, ми йому швидко заткнемо пельку!
І зіскочив із скрипі.
Юрба раптом зацікавилася зборами. Люди хотіли знати, чим вони скінчаться, і тепер уже самі бачили, які потрібні збори.
Семюел Мур знову почав говорити. Він повернувся туди, звідки почув вигук, хоч і не знав, чий то був голос.
— Ти кажеш, що то була п’яна бійка. Це правда. Але порізати людину — завжди злочин. А крім того… у пораненого ще й украдено золото.
По юрбі наче буря пройшла, вона захвилювалась, і раптом навколо шістьох чоловік, серед яких був горлань, зробилося вільне місце. Мур коротко розповів, що дізнався від француза. Тоді один чоловік із того самого гурту гукнув:
— Неправда, це мій капшук!
Серед людей запала тиша. Вони позирали то на Семюела Мура, то на горланя.
— Я вимагаю, щоб Кед виступив перед зборами! — сказав Мур.
У гурті ніхто й не ворухнувся.
— А їх було двоє! — озвався якийсь білявий молодик. — Я сам бачив.
Гол Слейтер швидко ззирнувся з Джімом. Одним порухом він підігнав коня вперед, і люди розскочилися. Джім і Жаба зразу опинилися поруч Гола, за ними подалися й решта ковбоїв. Усе сталося в одну мить: зненацька шістьох чоловіків оточили. Жаба всміхнувся: вершники діяли, ніби добре зіграні актори. Коли оточені глянули Слейтерові у зеленаві очі, то зразу збагнули, з ким мають діло.
— Хто з вас Кед? — холодно запитав Гол Слейтер майже крізь зуби.
За таких обставин він не витрачав багато слів. До того ж у нього завжди свербіла рука схопитися за револьвера, коли він стояв перед такою сволотою. Він хотів бути фермером, але тепер обставини знову вимагали від нього іншої дії…
— Я Кед, — відповів один із гурту.
Відповів начебто байдуже, але його обпалене вітрами обличчя ще дужче потемніло, а колючі очі ні на мить не відривалися від Гола.
— А де другий?
Кедів сусід зухвало стріпнув головою.
— Ану, гайда! — просичав Гол Слейтер.
Вершники наїхали на них, і їм довелось скоритись. Четверо їхніх приятелів не зважилися сказати ні слова і навіть не ворухнулись. Один із них, вайлуватий, справжнє страшило, тільки зубами заскреготів.
Двоє бандитів ішли крізь юрбу непевною ходою, і хтось спереду гукнув:
— Та вони й досі п’яні!
Бандити недбало, із зухвалою міною стали перед Семюелом Муром. Гол Слейтер і Джім опинилися по боках у них. Гол ледь помітно моргнув Джімові, спрямував коня між злочинців і роз’єднав їх. Тоді вони з Джімом блискавично нахилилися й повитягали в них із кобур револьвери.
Ті спершу були такі вражені, що не спромоглися на слово, тільки приголомшено роззиралися довкола, але скрізь натикалися на неприязні обличчя. Револьвери лежали вже біля Семюелових ніг.
— Це вже занадто, ми… — почав Кед.
Семюел Мур підніс руку й не дав йому докінчити.
— Вас роззброєно за моєю згодою. — Старий говорив дуже спокійно. — Тепер починаємо суд, і ви мусите захищатися. Я вас звинувачую в тому, що ви вкрали золото і тяжко поранили людину. Де французів капшук?
— Хто доведе, що це французів капшук? — крикнув Кед. — Чи ба! Йому щось привиділося, а я вже віддавна маю цей капшук. — Він витяг з кишені до половини наповненого шкіряного капшука й потримав його над головою, показуючи людям. — Він у мене вже не один рік, досі я держав у ньому тютюн. — Кед знову повернувся до Мура, вишкірив зуби, потрусив капшуком і глузливо мовив: — Отак, виборний! Його мені вишила бабуся, ще як я був хлопцем і сидів потойбіч Блакитних Гір.
Гол Слейтер зліз з коня, взяв капшука й зайшов до намету.
— Це мій капшук, — сказав поранений і простяг руку.
— Я не можу тобі його віддати, — похмуро мовив Гол, — і, мабуть, ти його ніколи й не дістанеш назад.
Надворі він переказав французові слова. Але Кедові спільники вже підійшли ближче й почали ревно запевняти, що він завжди мав цього капшука. Один із них навіть підніс пальці як до присяги й сказав: