У дужого техасця щось ворухнулося в грудях і сколихнуло всю душу. Він повільно підійшов до Маррі і сів коло нього. Той узяв його за руку.
І тоді Гай Джілберт хрипко сказав:
— Я, Маррі, шибайголова, та й годі, але… може, ти зумієш помогти мені…
Тоді Маррі, колишній тесля, а тепер шукач золота, обняв Гая Джілберта за плечі й сказав:
— Лишайся зі мною, Гаю. Це справді страшне місце, люди тут стають мов ті звірі, але нас двоє і ми будемо триматися один одного. Не йди звідси. — Він стискав його, тряс, пригортав до себе. — Ми копатимемо вдвох на своїй займанці, а тоді помандруємо геть, якнайдалі звідси…
Коли зійшло сонце, Гай Джілберт і Маррі поїхали на займанку. Вони поприв’язували коней до кілків, розвантажили й розсідлали їх і знов вернулися до барака. Шукачі-сусіди вилазили заспані із своїх наметів.
У бараці було ще тихо. Тут спали до білого дня. Маррі з Джілбертом повиносили надвір ліжка, кожен узяв своє на плече й поніс до займанки. Поодинокі шукачі, що йшли вже до роботи, вражено дивилися на них і не знали, що й думати.
Маррі швидко спорудив намет і поміг Гаєві розкласти багаття. Весело запалахкотів вогонь, закипіла вода. Вони запарили кави й насмажили на сковороді сала, поснідали, тоді взялися до праці. Гай Джілберт закасав рукава й засвистав пісеньку. Йому було легко на серці як ніколи. А Маррі аж нетямився з радощів.
Боєр устав пізно. Поснідавши, він сказав негрові-служникові:
— Нехай зайде сюди Гай Джілберт.
— Там нема нікого, — мовив, повернувшись, негр.
— А де він може бути?
— Там нема нікого, — знову мовив негр. — І речей немає. — Він безпорадно розвів руки і придуркувато глянув на Боєра.
Боєр повільно підвівся й сам не свій пішов до Гаєвої комірчини. Він передчував щось недобре, а відчинивши двері, просто злякався. Якусь хвилину він стояв серед порожньої комірчини, і з очей йому аж іскри сипалися. Клятий здоровило показав йому дулю! Тієї миті Боєр скидався на розлючену пантеру. Що він на цьому втратив? Багато чи зовсім нічого? Що, як Гай Джілберт пішов до шерифа?
Нарешті Боєр трохи прохолов і вийшов з комірчини. А десь за півгодини вже сидів у своїй кімнаті й розмірковував. Тепер ясно, де дівся Гай Джілберт. Схибнувся на моралі, гм, гм. Поки що, мабуть, нема чого боятися, але якщо він навіть сьогодні мовчатиме, то завтра може все вибовкати. Правда, йому, Боєрові, вони нічого не годні будуть закинути, але як уже зацікавляться ним, хоч одним оком зазирнуть під його маску, то напевне зв’яжуть йому руки.
Боєр був не з тих людей, що дають себе зіпхнути в яму, він зразу ж вирішив, що справу з Гаєм Джілбертом треба швидко розв’язати — швидко й безоглядно. Та перед тим Боєр хотів ще поговорити з ним. Може, той не відмовиться від свого останнього шансу? Так себе переконував Боєр; насправді ж його більше турбувало те, як уникнути кривавої сенсації. Звичайно, він клопотався не Гаєм Джілбертом! Тому вже був кінець чи, за Боєровими розрахунками, мав бути кінець. Боєр найперше дбав про те, щоб не дійшлося ще до якогось скандалу, поки все буде добре підготовлене, а тоді вже він ні на що не зважатиме. Цієї ночі в Боєра визрів остаточний план: він хотів прибрати до своїх рук цілу долину, не більше й не менше.
Гай Джілберт сіяв землю. Справді, це була добра займанка. Не гірша як ті над потоком. Про здобутки корктаунців таке розповідають, що аж повірити важко. Але тут теж є чим похвалитися! Поряд з ним працював Маррі.
Підвівши голову, Гай побачив, що стежкою до займанки простує Боєр. Маррі теж завважив його і помітив також, як Гай стиснув губи, хоч нібито й спокійно взявся знову до роботи.
Коли Боєр підійшов, Маррі подався до намету, — мовляв, випити каву. Хай собі самі говорять, коли ще не договорили.
Боєр привітався, але Гай не відповів. Він був сердитий, що той зіпсував йому такий чудовий ранок.
— Мені треба побалакати з вами, Гаю, — розумієте?
— Ідіть собі геть.
— Отямтеся, Гаю, справи зайшли далі, ніж вам здається. Не так для мене, як для вашого брата.
— Ідіть геть!
— Ви хочете зрадити мене?
Гай Джілберт працював далі, але вже насилу гамував гнів. Боєр довго чекав, тоді спокійно запитав:
— Ви хочете побачити свого брата на шибениці, Гаю?
Гай Джілберт завмер над ситом. Боєр чекав. Нарешті Гай випростався. Обличчя його посіріло.
— Краще хай я побачу свого брата на шибениці, Боєре, аніж десять пограбованих шукачів у могилі.
Боєра дужче злякав вираз Гаєвого обличчя, аніж його слова. Він холодно й люто мовив:
— Отже, ви хочете зрадити і мене і свого брата!
Гай Джілберт нахилився, набрав жменю піску й шпурнув його Боерові в обличчя.
Той поточився, звів догори руки, заскреготів зубами. Тоді, спотикаючись, почвалав геть, і аж за якусь хвилину хода його стала рівніша. Гай Джілберт провів його таким поглядом, наче дивився на бридкого хробака.
Того дня Боер нікуди не виходив. Він міряв кроками з кутка в куток свою кімнату, а коли стомлювався, то сідав на канапу, схиливши голову на худі, пещені руки. Він усе зважував. І щоразу доходив висновку, що самотужки йому тут годі впоратися; з Берта Джілберта й Кудланя великої допомоги не буде. Крім того, якщо окупиться, — а має окупитися, бо золото тут лежить просто під ногами! — треба вкласти в це діло ще й капітал. Люди добувають золото, але як? Заступами, ситами й ночовками. Вони забирають найгрубше, тільки ту дещицю, що їм випадково трапить до рук. А в землі його цілі мільйони! Вони того не бачать, а якщо хто й додумався та побачив, то не може добути того золота ситом і ночовками. І в скелях теж є золото. Декотрі вже знайшли його там і заходилися довбати гору. Багато шукачів добувають золото тільки собі на прожиток, але саме ті сподіваються знайти грубу жилу.
Тут потрібні машини. Води в долині є досить. Машини, щоб перемивати пісок цілими кубометрами, весь пісок! Машини, щоб лупати й дробити камінь, перетовкувати й перемелювати його, а тоді вимивати з нього жовтий метал. На цілі мільйони! Він повинен прибрати до рук усі займанки й добувати золото працею найманих робітників. Для цього йому потрібна допомога, підтримка влади — і капітал. Потрібен спільник, не гірший за нього самого. Хай би сидів десь угорі, тут, у долині, вистачить його, Боєра. Він уже знав такого. То не новачок, на нього в усьому можна було б покластися.
Ну, а що робити з Гаєм Джілбертом? На цю думку Боброві аж дух сперло з люті. З ним треба покінчити зразу ж, негайно. Гай Джілберт йому як кістка в горлі.
Боєр підвівся й пішов до свого салону. Він був знову рішучий, веселий, у доброму гуморі.
Пізно ввечері він звелів Бертові привести Біллі, ватажка банди. Берт Джілберт, почувши такий наказ, примружив ліве око, кивнув і мовчки вийшов. Нарешті шеф розворушився, зрозумів, що Біллі може дещо зробити. Та коли б Берт знав, чого його послано до Біллі, то нізащо б не пішов.
Біллі-Корабель, широкий, як шафа, пропхався в двері й оглянувся по кімнаті.
— Гарну маєте каюту, — схвально сказав він і гепнув на канапу так, що вона аж затріщала.
Боєр привітно усміхнувся й присунув столика з пляшкою та з чарками. Він уже знав, що з цим бандитом не треба грати в піжмурки.
— Ми досі завжди сходили один одному з дороги, Біллі.
— Це не через мене, адже я першого ж таки дня навідався до вас. Та ви застебнулися на всі ґудзики, по саму шию, а я нікому не нав’язуюсь. Ми з вами люди однакової міри, тільки що ви хитріший.
Так, на думку Біллі, вони з’ясували свої стосунки.
— Тоді ще мій план не був готовий, Біллі. Але ж ми були зв’язані через Берта Джілберта.
— Ні, граймо відверто, Боєре, — сказав навпростець Біллі. — Я досі не брав участі у ваших махінаціях.
— Я ще не робив ніяких махінацій, Біллі.
— Ви таки спритний, Боєре, проте мені подобаєтесь. — Біллі зміряв його з голови до ніг довгим поглядом. — А як ви назвете ті три справуночки, що їх Берт з Кудланем залагодили останнім часом, коли випадала темна ніч? З Маррі вони мене випередили тільки на дві години. А я б з ним краще впорався. То був добрий кусень, саме для мене. Як бачите, я маю добрі вуха, та й очі не гірші, такий у мене фах. А тепер викладайте, що вам треба.