Бренкер вражено глянув збоку на Дока, хвилину подумав, тоді подався за Гаєм Джілбертом і Маррі. Надворі він завагався. Он вони йдуть попереду, можна догнати їх і поговорити з Джілбертом. Але чи варто? Чи Гай у такому стані скаже щось? Мабуть, навряд, хай спершу заспокоїться.
Він не встиг ще як слід поговорити з Доком. Насамперед треба з’ясувати, як сталося вбивство. Док каже, що то була самооборона. Та ще й ці його натяки… І Гай з того вечора кинув Боєра…
Шериф хотів уже вернутися в залу, коли побачив, як Гай Джілберт швидко й рішуче звернув до Боєрового салону.
У голові в нього майнули всякі підозри, і він поспішився за техасцем. Джілберт уже піднявся східцями до дверей, коли Бренкер гукнув його:
— Гаю!
Той обернувся. Обличчя в нього було вже не таке бліде, але й досі скидалося на маску. Бренкер стояв унизу.
— Джілберте, а може, годі вже на сьогодні? — сказав він. — Чи не краще вам тепер піти з Маррі до намету?
— Краще, шерифе, — глухо відповів той згори. — Але спершу мені треба залагодити одну справу. Ходімо зі мною.
Техасець рушив попереду, Бренкер з Маррі, хоч не знали, що й думати, подалися за ним. Гай на мить зупинився перед дверима Боєрової гральної зали. Звідти долинав гомін гравців і пияків. Звістка про події в Доротеїному салоні сюди ще так швидко не дійшла. Гай Джілберт трохи прочинив двері й зазирнув усередину. Боєр сидів спиною до входу на своєму звичайному місці і грав з двома гістьми в покер.
Тоді Гай Джілберт гупнув чоботом у двері, і вони розчинилися навстіж, хряснувши об стіну. Гості посхоплювалися з місць, у залі стало тихо. Техасець стояв на порозі, широко розставивши ноги, обабіч нього — Маррі й шериф. Минуло кілька моторошних секунд.
Нарешті Гай Джілберт сказав голосно й чітко:
— Подбайте про вінок, Боєре. Ви ж напевне підете на похорон того чоловіка, що там лежить. — Він зневажливо показав пальцем через плече, обернувся й вийшов.
Шериф помітив, що Боєр побілів з переляку. Гай і Маррі були вже внизу. Бренкер теж вийшов з барака. Боєрові гості почали швидко ховати гроші й прощатися.
— Зачиняймо, — сказав Боєр барменові, почекав, доки той замкнув двері, і подався до своєї кімнати. Коліна йому підгиналися. Він сів на канапу, розгублений і наляканий.
Бренкер вернувся до салону Доротеї. В залі майже не лишилося гостей. Наполохані дівчата збилися в кутку. Док саме казав щось поплічникам Біллі, коли з’явився Бренкер. Розбишаки звернулися до нього.
— Ми до цього непричетні, шерифе. Можна нам забрати свою зброю?
Бренкер якусь хвилю вагався, тоді значуще відповів:
— На жаль, закон велить мені вернути її вам.
Вони забрали свої револьвери й пішли. Надворі один стиха мовив:
— Тепер нам ще більше бракує Кеда. Мабуть, треба незабаром і собі сідлати коней та забиратися звідси.
Кудлань почвалав додому. Боєр сам відчинив йому, повів до своєї кімнати, докладно розпитав про все й відіслав його спати: те, що Боєр почув, заспокоїло його. Ніщо йому безпосередньо не загрожує. Біллі не пробалакався, отже, свідків проти нього немає. Зате Гай став ще небезпечніший. Не тому, що добре стріляє, — Боєр не дасть йому нагоди послати в себе кулю. І довести Гай теж нічого не зможе — але напевне відкриє очі іншим. Боєр відчув, що починає поволі втрачати грунт в цій долині під ногами.
Його охопила лють. Конче потрібна допомога! Тут доведеться зовсім інакше братися до діла! Ставка виплатиться… І ще й як! Він багато чого недооцінював. Ці люди мають міцні голови й дужі кулаки, життя в долині загартувало їх. Але чорта треба виганяти чортом! Берт Джілберт слухняний, з ним можна що хочеш робити. Треба будь-що втримати тут банду, поки надійде підмога…
В Доротеї тим часом погасили світло. П’яного Берта Джілберта, що проспав усі події, викинули за двері. Він доліз до Боєрового барака, і той відчинив йому двері. Сьогодні з Бертом годі було про щось балакати, він тільки п’яно белькотав щось.
Вулиця була темна, світилося лише в невеличкій Доротеїній кімнаті. Там сиділи вона, Док і шериф Бренкер.
РОЗДІЛ 12
Едвард Фінні з ковбоями верталися до свого табору. Джіма товариші підтримували обіруч, бо він і досі ще не прийшов до тями після страшного удару й ледве переставляв ноги. Ед Фінні йшов позаду. Аж тепер він збагнув по-справжньому, яка небезпека йому загрожувала. Адже він був у самому осередку жахливої події: той нелюд міг простісінько вбити його…
Едові зробилося погано, долоні в нього спітніли. Перед очима раз у раз поставали сатанинська пика Біллі й обличчя Гая Джілберта, що так суворо й незворушно дивився смерті в очі й переміг її.
Вони перебрели струмок і опинились у таборі. Ед коротко попрощався з товаришами й пішов до шатра, де він спав з Томом. Поряд стояв намет матері й сестер. Ед сперся на віз і почув тихий Томів віддих. Угорі здіймалося склепіння зоряного неба, поблизу шумів потік. Почулися кроки — то охоронці неквапливо обходили табір; потім ті звуки потонули в дзюрчанні води.
Ед ніяк не міг заспокоїтись. Горло йому пересохло і було ніби здавлене. Він повільно зайшов до намету, намацав стіл, витяг з-під нього ногою стільця й важко сів.
Мати прокинулась.
— Еде, це ти? — спитала вона з-за ширми. І ще раз гостро: — Еде!
Своїм голосом вона побудила дочок.
— Я, мамо… — хрипко відповів Ед.
Мати встала, накинула халат і засвітила світло. Тоді вийшла з-за ширми й поставила лампу на стіл.
— Еде! Ти п’яний? — запитала вона обурено.
— Дайте мені кави, мамо, — тихо попросив він.
Сестри посхоплювалися з ліжок і, як були, в довгих сорочках, босоніж підійшли до столу. Мати пильно дивилася на сина.
— Ні, ти не п’яний. Але що з тобою діється? Ти наче сам не свій.
Ед підвів очі, здригнувся й сказав:
— Високий техасець застрелив чоловіка.
— Ой! — вихопилося в Рут. — Від нього й слід було цього чекати.
— Що? — спалахнув брат. — Я йому дякувати маю! Коли б не він, то я б не сидів тут цілий і здоровий. Я справді йому життям завдячую.
— Тому розбишаці, Еде?
— Ніякий він не розбишака. Як ти можеш так казати?
— Ти ж маєш на гадці того… що в Боєра?
Ед махнув рукою.
— То було колись. Тепер він працює з Маррі на його займанці.
Рут дивилася на брата широко розплющеними очима. Бетті мовчала й тільки важко дихала.
— Кого ж він застрелив, Еде? — спитала мати. — Когось нашого?
— Та де там! — похитав головою Ед. — То був… ну… бандит. Вони звали його Біллі-Корабель. Я його досі не знав.
— І ти теж туди вплутався, Еде?
Хлопець кивнув головою.
— Дайте ж мені нарешті чогось випити.
І він почав розповідати.
Мати мовчки слухала, сестри не зводили з нього очей.
— Ото чоловік, мамо, той техасець! — закінчив Ед. — Аби ви побачили, як він стояв…
Він трохи заспокоївся. Мати погладила його по голові й мовила:
— А тепер піди до Семюела Мура і все йому розкажи.
Ед так і зробив. Слейтери теж довідалися про подію тієї ж таки ночі. Надворі вже почало сіріти, коли Гол із Семом пішли спати. Хлопці лягли трохи раніше.
Поснідавши, Бренкер велів осідлати коня й поїхав до займанки Маррі. Дорогою він ще раз усе зважив. Гай Джілберт убив злочинця — іншої думки про Біллі й бути не може. Шукачі мають тільки дякувати Гаєві. Але яку роль грав тут Боєр? Він приїхав у долину разом із Джілбертами, цей, з дозволу сказати, джентльмен. Невже Боєр — ватажок якоїсь банди? Берт Джілберт і Кудлань — негідники. А Гай? Біллі був напевне ватажок банди; до неї належали ті жевжики, яких Гай Джілберт учора обеззброїв. А може, це змагання між двома бандами, звичайна конкуренція? Ні, все відбувалося б інакше, та й Гай Джілберт не говорив би з Боєром так погрозливо і з таким глумом. Авжеж, саме від Боєра треба шукати ниточки. Док он теж багато чого винюхав…