— І я так вважаю, — додав Мейсон.
— Що ж, візьмімо за основу цю гіпотезу та поглянемо, наскільки проясниться ситуація. Член такого товариства залазить у будинок, чекає містера Дуґласа, майже повністю розвалює йому голову з рушниці й утікає через рів, залишивши біля вбитого картку. Навіщо? Та для того, щоб про неї згодом згадали в пресі й інші члени товариства дізналися, що помста не забарилася. Ось тільки чому з усіх видів зброї вибрали саме рушницю?
— Справді дивно.
— І куди зникла обручка?
— Також незрозуміло.
— І чому досі нікого не заарештували? Минуло вже більше двох годин. Сподіваюся, потрібні накази віддали й із самого ранку кожен констебль на відстані сорока миль розшукує підозрілих чоловіків, змоклих до нитки?
— Звісно, містере Голмс.
— Він міг зникнути, лише зачаївшись у якійсь норі або перевдягнувшись.
Голмс підійшов до столу й узявся вивчати кривавий слід на підвіконні за допомогою лупи.
— Немає сумнівів, слід чобота. Але який величезний! Судячи зі слідів у кутку, можна припустити, що в нього менші ноги... А що це під столом?
— Гімнастичні гирі містера Дуґласа, — пояснив Емс.
— Гімнастична гиря тут одна. А де друга?
— Не знаю, містере Голмс. Може, і була всього одна. Я не звертав на це уваги.
— Одна гімнастична гиря... — повторив Голмс у задумі.
У цю мить пролунав наполегливий стукіт у двері. До кімнати увійшов високий засмаглий джентльмен. Було неважко здогадатися, що це — Сесіл Беркер. Його очі допитливо блищали, коли він переводив погляд із одного присутнього на іншого.
— Даруйте, що завадив, — вибачився він, — але мені треба повідомити вам новину. Щойно знайшли велосипед. Хтось його покинув. Це за сто кроків від вхідних дверей.
Ми пішли за Беркером і побачили кількох роззяв біля велосипеда, якого витягнули з кущів, де той і був захований. Велосипед поширеної марки був увесь заляпаний грязюкою, наче після довгої подорожі. У сідельній торбі лежали гайковий ключ і маслянка, і нічого, що допомогло б упізнати власника.
— Для поліції може знадобитися, — зауважив інспектор, — ці речі занесуть до списку. Якщо ми не дізналися наразі, куди зник злочинець, то принаймні спробуємо з’ясувати, звідки він з’явився. Але чому зловмисник покинув велосипед тут? І як він без нього дістанеться туди, куди планує? Містере Голмс, ми, здається, ніколи не доберемося до просвіту в цій пітьмі.
Розділ 5. Учасники драми
— Ви оглянули в кімнаті все, що вас цікавило? — спитав Вайт Мейсон, коли ми повернулися.
— Наразі все, — відказав інспектор.
Голмс обмежився кивком на знак згоди.
— Тоді, можливо, ви захочете вислухати свідчення мешканців будинку? Перейдімо для цього в їдальню. Будь ласка, Емсе, ви першим розкажете нам усе, що знаєте.
Розповідь дворецького була проста й справила враження безумовної щирості. П’ять років тому він влаштувався на службу до містера Дуґласа. Від нього Емс отримав наказ підіймати міст щовечора, як у старосвітські часи. Господар любив старовинні звичаї. Він виїжджав до Лондона, та й узагалі з дому, вкрай рідко, але за день до вбивства їздив до Танбридж-Вельса на закупи. Того дня Емс зауважив у містерові Дуґласі якийсь неспокій. Він був нетерплячий і дратувався, що було на нього не схоже. Фатальної ночі дворецький перебував у коморі та чистив столове срібло після гостей. Раптом він почув різкий дзвінок. Пострілу не чув, що цілком природно, бо комора та кухня розташовані в самому кінці будинку та відокремлені від загальних кімнат безліччю щільно зачинених дверей і довгим коридором. Покоївка також вибігла зі своєї кімнати, стривожена дзвінком. Вони разом подалися на загальну половину будинку. Коли вони дійшли до підніжжя сходів, Емс побачив місіс Дуґлас, котра спускалася донизу. Вона не виглядала переляканою чи схвильованою. Як тільки жінка дійшла до кінця сходів, до неї підбіг містер Беркер. Він зупинив місіс Дуґлас і почав переконувати її повернутися: «Заради Бога, поверніться в свою кімнату! Бідний Джек мертвий! Ви нічим не можете йому допомогти. Ідіть до себе!» Місіс Дуґлас покірно подалася назад. Економка Еллен допомогла їй піднятися сходами та пішла з господинею в її спальню. Емс і містер Беркер попрямували до кімнати убитого, де знайшли все так, як виявила поліція. Вони визирнули у вікно, проте ніч була темною, і нічого не було видно. Після цього Емс кинувся опускати міст, аби містер Беркер зміг покликати поліцію.
Розповідь економки Еллен загалом підтвердила слова Емса й нічого до них не додала.