Менше з тим, Френку, ти їй передай, шо вліті дев’яносто першого вона майже спасла життя Долорес Клейборн. Можеш переказати їй цю історію про ті четвергові срачі та як я їх спинила. Я їм чітко не казала, шо відбувається. Точно вони лиш знали, шо ми з Її королівською високістю троха гнівилися між собою. Я тепер виджу, шо я встидалася розказувати їм, шо діється. Певно, я, так само як Віра, не люблю програвати.
Розумієте, всьо діло в шумі пилососа. От шо я зрозуміла, як того рання встала. Я вам сказала, шо з вухами в неї всьо було добре, і через шум пилососа вона тямила, чи я роблю порядок у вітальні, чи стою коло сходів, на старті. Коли пилосос стоїть на одній точці, то видає один звук, розумієте. Лише оте жу-у-у-у-у-у-у. Але як пилососиш килим, то видає два звуки, і вони так чуються, хвилями. Вуп, як сунеш від себе. І жуп, як тягнеш назад до себе. ВУП-жуп, ВУП-жуп, ВУП-жуп.
Та вже доста вам голови чухати, обоє рябоє, ліпше подивіться, як Ненсі оно всміхається. Шоб ввидіти, хто з вас бодай троха з пилососом діло мав, то треба лиш на лиця глянути. Якшо дійсно думаєш, Енді, шо то настілько важливо, сам попробуй. Зразу вчуєш, хоча Марія, певно, впаде трупом, як зайде та ввидить, шо ти килими пилососиш.
Того ранку я і втямила, шо вона перестала дослухатися, просто коли зачинає працювати пилосос, бо затямила, шо з того вже ніц нема. Вона стала слухати, чи зачав звук ходити туда-сюда, як коли пилосос нормально працює. Вона не викинула того свого коника сраного, доки не вчула ту хвилю ВУП-жуп.
Я дуріла, так кортіло мені перевірити свою ту ідею, але відразу не могла, бо в неї знов зачався поганий період, того якийсь час вона просто робила свої справи в горщик чи троха запісювала підгузок, якшо треба було. І я вже настрашилася, шо того разу вона вже з того стану не вийде. Знаю, звучить смішно, бо ж з нею набагато легше було дати раду, коли в голові все переплутано було, але як у людини така ідея виникає, то їй троха хочеться її перевірити. І знаєте, я дешо чула до тої суки, крім того, шо хтіла її придушити. Я ж її сорок років як знала, було би дивно, якби ніц не чула. Знаєте, якось-то вона сплела мені плахту. То ше задовго до того, як їй стало геть зле, але вона в мене по цей день на ліжку лежить, і як у лютому холодні вітри, то я кутаюся, і тепло троха з того.
А далі, десь за місяць чи півтора після того, як я встала зрання з тою своєю думкою, вона зачала знов вертатися до тями. Вона дивилася «Небезпеку» на маленькім телевізорі в спальні та кепкувала з учасників, як ті не знали, хто був Президентом, коли була іспано-американська війна, чи хто грав Мелані у «Звіяних вітром». Вона зачала всю ту свою стару бульканину про то, як, може, діти приїдуть до неї в гості перед Днем праці. І само собою, вона доймала, шоб її посадили у візок, шоб вона могла видіти, як я вішаю ті простині, та перевіряти, на шість я прищіпок то роблю чи лиш на чотири.
Далі надійшов четвер, коли я в полудні дістала з-під неї горщик, а той був сухий як кістка й порожній, як обіщання торгаша машинами. Словами не описати, яка я була втішена, як ввиділа той порожній горщик. «Ну попробуй, стара ти лисиця хитра», — подумала я. Отепер-то ми подивимося. Я спустилася наниз і закликала С’юзі Пру до вітальні.
— С’юзі, я хочу, шоб сьогодні тут попилососила ти, — сказала я їй.
— Добре, місіс Клейборн, — сказала вона. Так вони мене обидві називали, Енді, — так майже всі на острові мене називають, так воно пішло. Я ніколи з того проблеми не робила, ні в церкві, ні де-небудь, але так уже є. То так, якби вони думають, шо я була жоната з хлопом із фамілією Клейборн десь там у минувшині бурній… або, може, я просто хочу думати, шо більшість із них Джо не пам’ятають, хоча, певно, багато хто не забув. Кінець кінцем, то не то шоби сильно важило, так чи інак. Певно, я собі маю право думати так, як хочу. То ж я була з тою скотиною жоната.
— Я не проти, — каже вона, — але чого ви шепочете?
— Не звертай уваги, — сказала я, — лиш сама також будь тихо. І ніц тут не розбий, С’юзен Еммо Пру, — навіть не подумай.
А вона ж зачервонілася, ну просто як волонтерська пожежна машина. Навіть троха смішно з того було.
— Звідки ви знаєте, шо в мене друге ім’я Емма?
— Не твоє мелеться, — кажу я. — Я вже на Літл-Толі, відколи світ світом, і не порахувати, скілько я всього знаю, та людей, про яких я то знаю. Ти лиш за ліктями своїми дивися коло меблів і тих божественних ваз із карнавального скла мадам, шонайперше як назад відходиш, і не буде тобі за шо переживати.