- I все ж таки мусимо щось зробити... - обiзвалась Дайана. - Мене обурює насильство!
Хаймановi здалося, що очi її зблиснули електричним розрядом.
- Ну, що ми можемо зробити? Порадь.
Дiвчина повернулася до нього i наче обпекла поглядом.
- Найперше, давай попередимо того дiяча...
- Колверта? Вони ж пильнують його, пiдслуховують телефоннi розмови.
- А ми не по телефону. Давай пiд'їдемо. Адреса є?
Хайман дивувався з її рiшучостi, це було для нього щось нове й несподiване. Отака тендiтна...
Помiтивши, що вiн вагається, Дайана почала умовляти i то з такою переконливiстю, з таким завзяттям, що Хайман усвiдомив: це та хвилина, коли можеш стати або мужчиною, якого полюблять на все життя, або ганчiркою, яку презирливо вiдкинуть.
- Гаразд, їдьмо, - сказав якомога твердiше, хоч їхати до того Колверта йому хотiлося не дужче, анiж стрибати в крижану воду.
Дайана мiцно стиснула його руку:
- Я знала, що ти не боягуз!
Вона пашiла якоюсь дивовижною силою, i це Хайман вiдчував фiзично. Вагання наче вiтром здуло, небезпека почала здаватися не такою вже й страшною. Та що це вони взяли собi в голову, тi нещаснi горили? Не буде, не буде по-їхньому!
З монорейкової залiзницi пересiли на метро I пронеслись попiд мiстом ще кiлометрiв з двадцять - до кiнцевої зупинки. Вихопившись на поверхню, сiли в таксi й помчали тихими вуличками примiської зони. Свiтло фар вихоплювало з темряви ажурнi паркани, за якими товпились дерева та бiлiли котеджi. Хайман приглядався до номерiв на хвiрточках, вiлла Колверта наближалась з кожною хвилиною, коли раптом по них ударили снопи свiтла, i якась машина загородила дорогу. Таксист рiзко загальмував - Дайану i Хаймана кинуло до спинки переднього сидiння.
- Можна б трохи легше, - пробурчав Хайман, пiдтримуючи свою наречену за плечi. - Тобi дуже боляче?
- Нiчого, - скривилась Дайана, - я, мов бейсбольний м'яч...
Шофер, затуляючись долонею од свiтла, виправдувався:
- Так рiзонув нахаба - в очах потемнiло...
У слiпучому свiтлi фар з'явилася чорна постать. Хаймановi тенькнуло серце: мафiозо... Гангстер наближався спроквола, мовби хизуючись своєю ходою. Руки - в переднiх кишенях штанiв, на очi насунутий маленький округлий капелюх.
Пiдiйшовши до таксi, вiн заглянув усередину i поманив пальцем Дайапу. Секунду дiвчина сидiла не зворухнувшись, потiм узялася за ручку дверцят... У Хаймана промигнула думка: не пустити! Та вiн одразу й вiдкинув її. Що з того? Сiпнувся й собi вслiд за нареченою, але мафiозо, вихопивши з кишенi пiстолета, прошипiв:
- Сиди!
Дайана випросталась, притулила долонi до грудей, наче її бiлi тонкi руки могли захистити вiд кулi. Хайман в якомусь зацiпенiннi дивився на цi освiтленi руки, - видно було навiть тоненькi синi жилки, - а потiм ковзнув поглядом по обличчю. Голова з чорним нiмбом волосся нахилена вперед, брови зсунутi, примруженi очi вп'ялися в нападника. Той стояв на вiдстанi не бiльше двох метрiв i, помiтивши, що дiвчина не зводить очей з його пiстолета, сказав:
- Подобається? Гарна цяцька!
Дайана мовчала, не вiдриваючи погляду вiд чорної цятки.
- Та ти не жахайся, кралечко. Якщо перестанеш плутати нам карти...
- Стрiляй, боягузе, - тихо промовила Дайана.
- От бачиш, яка ти... не гречна, - осклабився той. - Ми хотiли по-джентльменському...
Дуло пiстолета хитнулось угору, нацiлюючись на блiдi руки, складенi на грудях. Дайана стояла, як заворожена.
- Слухай, ти! - нарештi обiзвався Хайман. - Припини, а то я...
- Сиди, - буркнув мафiозо, - у нас розмова своя...
Хайман заклiпав очима: чи йому здалося, чи справдi - цятка пiстолета почала вiдхилятися вбiк. Таки вiдхиляється! Тепер уже добре видно... От сучий син, лякає...
Цiєї митi трiснув пострiл. Шофер пригнувся, а Хайман iнстинктивно заплющив очi. Та, коли розклепив повiки, побачив, що Дайана стоїть, як i перед цим, тiльки опустила руки, а нападник хилитається, немов п'яний, силкується пiдiбрати капелюха, що валяється пiд ногами. Обличчя в нього все закривавлене, кисть, в якiй вiн щойно стискав пiстолет, потрощена.
- Ур-р... - захарчав у безсилiй лютi, упав навзнак, ударившись потилицею об асфальт, i вже не ворушився.
Машина позадкувала, все ще заслiплюючи таксi, розвернулася i фуркнула геть.
Дайана знесилено упала на сидiння i ледве чутно прошепотiла:
- Поїхали... до Колверта.
Хайман поклав їй руку на плече:
- Слухай, як це сталося?
- А так... Треба мати силу волi... Вiрити...
- Я подумав: розiрвало пiстолет. Але чому?
- Скривилося дуло.
- Ти... це ти зробила?! Ох, i молодчина! Феноменально! Ми приїхали, тут живе Колверт.
Мовчазний таксист зупинив машину i поглянув на чорноволосу пасажирку зi страхом та побожнiстю.
2
Пiсля тiєї пам'ятної ночi Дайана злягла. Тяжке нервове напруження так виснажило дiвчину, що батьки викликали лiкаря, а про заняття нiчого було й думати. Хайман хотiв провiдати, але вони попросили дати їй спокiй хоч на кiлька днiв.
- Давай позустрiчаємось на екранi вiдеофону, добре? - говорила Дайана тихим, слабим голосом, i коли б вiн не бачив її обличчя з тiнями пiд очима, то не повiрив би, що цей голос належить їй.
- Гаразд, люба, набирайся сили.
- А як з Колвертом?
- Досi нiбито нiчого, з дому не витикається, найняв охорону.
- А що каже твiй "Оракул"?
- Поки що загроза iснує. Ще не минув рокований термiн.
- А коли минає?
- Днiв через три. - Хайман усмiхнувся. - Ти так хвилюєшся за Колверта, нiби вiн твiй родич.
- Вiн людина, громадянин, - обличчя Дайани спохмурнiло, - як же нам не хвилюватись?
- Заспокойся, все буде о'кей, вiн же не маленька дитина.
- А ти все-таки примусь ще свого "Оракула"...
- Само собою, - запевнив Хайман, - комп'ютер увесь час одержує данi про ситуацiю i кожного дня викидає прогноз.
Нарештi настав день, коли Хайман бадьоро повiдомив:
- "Оракул" вважає, що небезпека для Колверта минула. I, за всiма ознаками, вiн здобуде перемогу на виборах.
Дайана зрадiла, обличчя її звеселiло, i вже на Хаймана дивилися з екрана очi, повнi свiтла i тепла. Того ж вечора вони зустрiлися, i тiльки й розмов було, що про Колверта.
- От буде справедливо, якщо вiн переможе на виборах! - сказала Дайана, прихиляючись до Хайманового плеча. - Ти чув, як вiн виступав за права жiнок?
- Так, це прогресивний дiяч, вiн, певна рiч, переможе того мурмила з волосатими руками.
Хайман тримався спокiйнiше, анiж тодi, але часом непомiтно позирав назад: чи не тягнеться за ними "хвiст"? Нiчого пiдозрiлого не помiчав. Скидалося на те, що гангстери залишили його в спокої, навiть за "Карткою фатуму" не з'являлися. Хоч... Може, дiзналися, що тепер "Оракула" пильнують агенти полiцiї? Як би там не було, Хайман i Дайана тiшилися спокоєм.
Але в день виборiв спокiй вибухнув. I саме тодi, коли вони, забувши про все на свiтi, шугали на скутерi по синьому шовку Озера Молодостi. З екрана, вмонтованого на панелi керування, прилизаний диктор повiдомив про зникнення Колверта i про зрослi шанси огидного Дайанi мурмила.
Хайман одразу ж зупинив скугера. Хвилi вляглися, розгладились, небо з'єдналося iз своїм вiдображенням, i вони повисли в порожнечi.
- Як же це так? - розпачливо скрикнула Дайана. - Де ж справедливiсть?
Хайман пробував заспокоїти її, але марно. Довелося вiдвезти додому. Дiвчина страждала, i вiн побоювався, що зляже. Але нi. Дайана витримала, навiть погодилася зустрiтися наступного вечора. Тiльки була сердита, сповнена якоїсь негативної енергiї, що могло штовхнути її на безрозсуднi вчинки.
- Чого ж вартий твiй "Оракул"? - кепкувала вона, кривлячи свої гарнi соковитi губи в iронiчну посмiшку. - "Небезпека минула..." Дельфiйська Пiфiя, хоч i без електронiки, а й то пророкувала краще.
Хайман захищав свого iдола, доводячи, що це екстраординарний випадок, що не могли ж вони одержати iнформацiю про замiри i тактику гангстерiв, але Дайана висмiювала цi аргументи усе завзятiше, бо ненавидiла "Оракула" ще й за те, що той забирає в неї нареченого.