— Дайте ваш ціпок, чоловіче добрий: він мені потрібний.
— Із великою охотою, сеньйоре, ось він, — відповів старий і дав ціпок.
Санчо взяв його і, передавши другому дідові, сказав:
— Ідіть собі з Богом, бо вам уже сплачено борг.
— Мені? — спитав той. — Та хіба ця очеретина коштує десять ескудо золотом?
— Коштує, — сказав губернатор, — а як ні, то я найдурніший губернатор у світі, і ви зараз побачите, чи досить у мене розуму, щоб керувати цілим королівством.
І він звелів тут же перед усіма розломити ціпок. Ціпок розламали і всередині знайшли десять ескудо золотом. Всі були здивовані й уважали свого губернатора за нового Соломона. На запитання, як саме довідався він, що в очеретині заховано десять ескудо, Санчо відповів, що коли він побачив, як винуватець перед присягою передав свого ціпка позивачеві, а заприсягнувшись, зараз же взяв його, то йому спало на думку, що гроші були в ціпку.
Нарешті, обидва діди — і хитрий, і той, кому сплатили — пішли геть; присутні ж дивувалися, а той, хто записував слова, вчинки й найменші рухи Санчо, не міг вирішити — вважати та розцінювати його як дурня чи як розумного.
РОЗДІЛ XXIV
Із суду Санчо повели до розкішного палацу, де в одній із зал був улаштований королівський стіл. Коли Санчо входив до їдальні, заграли кларнети, і чотири пажі піднесли воду, щоб помити руки, і він їх помив дуже поважно.
Після цього музика втихла, і Санчо сів до столу, де був тільки один прибор. Поруч Санчо став якийсь чоловік, як потім виявилося — лікар, з маленьким жезлом із китового вуса в руці. Зняли розкішний білий рушник, яким було накрито на столі фрукти й велику силу різних страв; хтось, ніби студент, проказав молитву, один паж зав’язав Санчо мережаний нагрудник, а другий, що виконував обов’язки дворецького, поставив перед ним блюдо з фруктами.
Але не встиг Санчо проковтнути перший шматок, як той чоловік, що стояв при ньому, торкнувся своїм жезлом блюда, і його зараз же забрали. Дворецький подав нову страву; Санчо зібрався покуштувати її, та перше ніж він дотягнувся до неї, жезл знову торкнувся блюда, і паж прибрав його так само швидко, як і те, що було з фруктами. Здивований Санчо, роздивляючись навкруги, спитав, чи не вважають вони його за якогось штукаря, що вміє наїстися таким способом.
— Вам, сеньйоре губернаторе, — відповів той, що із жезлом, — належить їсти тільки так, як звичайно їдять губернатори всіх інших островів. Я, сеньйоре, лікар і служу на цьому острові при особі губернаторів, щоб дбати про їхнє здоров’я більше, ніж про своє власне, щоб вивчати вночі й удень властивості їхнього організму, а вивчивши, мати змогу лікувати їх як слід, коли він заслабне. Головна моя робота в тому, щоб бути під час їхнього обіду, сніданку та вечері, дозволяти їсти те, що я вважаю за корисне, і забороняти подавати їм страви, які, на мою думку, можуть заподіяти шкоду їхньому шлункові. Отже, я звелів прибрати блюдо з фруктами, бо в них занадто багато вологи, другої страви не можна було їсти через те, що вона була занадто гаряча й гостра. Гострота збільшує спрагу, а той, хто багато п’є, витрачає й нищить вологу свого тіла, що становить основу життя.
— У такому разі, — сказав Санчо, — он ті смажені і, здається, дуже смачні куріпки не зашкодять мені аж ніяк.
— Цього сеньйор губернатор не їстиме, поки я живий, — відповів лікар.
— Чому ж так? — спитав Санчо.
— А тому, — відповів лікар, — що наш учитель Гіппократ[94], провідна зірка й світило медицини, каже, що «ненажерливість шкідлива завжди, а надто як об’їдатися куріпками».
— Якщо це так, — відповів Санчо, — то нехай сеньйор подивиться, які з тих страв, що стоять на столі, будуть мені корисніші, а які — шкідливіші, і дасть мені поїсти, не торкаючись блюда своєю паличкою. Клянуся життям губернатора, я помираю з голоду, і забороняти мені їсти — значить вкорочувати мені життя, а не продовжувати його, наперекір тому, що каже і казатиме лікар.
— Ваша милість, сеньйор губернатор має рацію, — сказав лікар. — От мені здається, що вашій милості не слід було б їсти тих кроликів із начинкою, бо шлунок погано перетравлює їх. Ви могли б іще покуштувати оцієї телятини, якби вона не була смажена, але тепер і цього не можна.