Щойно він підхопив розповідь, і перед очима всіх присутніх Гульвіса постав мов живий. Такий він і закарбується у пам’яті юного Артура: голий, ледь прикритий газетою «А Тарде», героєм забороненого і такого захопливого світу.
Так і лилися одна історія за іншою, а дона Норма, дона Жіза, Режіна та інші жінки подавали тим часом каву з тістечками, чарки з кашасою і фруктовим лікером. Сусіди добре подбали про те, щоб нічого не бракувало в день прощання з Гульвісою.
Поважні відвідувачі, розсівшись в їдальні, у коридорі, біля вхідних дверей, сміючись та жартуючи, згадували добрим словом веселу вдачу Гульвіси. Його партнери по іграх та приятелі по чарці стояли у вітальні біля тіла померлого і, приголомшені, згадували його мовчки. Заходячи в дім, вони підходили до дони Флор, співчутливо й водночас зніяковіло потискали їй руку, ніби були відповідальні за витівки Гульвіси. Багато хто з них не був знайомий з доною Флор, ба навіть уперше її бачив. Вони лише чули про неї і знали, що Гульвіса не раз забирав у дружини всі-чисто гроші, навіть відкладені на щоденні потреби, щоб зіграти у «Паласі», «Табарисі», «Абайшадиньйо», у притонах Зезе Менінгіта чи Абіліу Мокеки, в численних підпільних гральних закладах міста і навіть в гральному домі негра Паранаґуа Вентури, який давно вже зажив поганої слави, адже від самого його заснування там вигравав лише круп’є.
Лиховісною, темною особистістю був цей негр Паранаґуа Вентура. На ньому висіла купа заяв у поліцію, ціла низка обвинувачень, щоправда, так остаточно і не доведених. Усі знали Вентуру як грабіжника, ґвалтівника та зарізяку, його судили за вбивство, але радше через слабкодухість присяжних, аніж через відсутність доказів, виправдали. Вентурі приписували ще два вбивства, — не беручи до уваги жінку, яку посеред білого дня він намагався зарізати на схилі Сан-Міґель, але за волосинку до смерті їй вдалося втекти. У кубло Паранаґуа навідувалися лише професійні шулери, шахраї, кишенькові злодії, ошуканці та пройдисвіти — всі, кому вже нічого було втрачати. Ніде правди діти, клієнтом того притону іноді був і Гульвіса з його мізерними грошима та веселим сміхом, ба більше, він був одним із обраних, кому вдавалося в цьому закладі вигравати: час від часу Паранаґуа дозволяв це своїм улюбленцям.
Прийшли також попрощатися з Гульвісою майже всі учениці дони Флор, зокрема й випускниці. Всі вони прагнули поспівчувати та розрадити шановану та обізнану, добру та бідолашну викладачку. Що три місяці на курси приходили нові охочі опанувати загальну кулінарію (ранкові заняття) і баїянську (вечірні заняття). На стіні магазину на Сьомому проспекті в красивій рамочці висів диплом дони Флор і перелік усіх її випускниць. Серед них — слухачка найпершої групи дона Оскарлінда, дипломована медсестра, працівниця Португальської клініки, струнка, метка особа, яка просто обожнювала точити ляси та плести інтриги. Саме вона зажадала вивісити диплом і перелік випускниць, зібрала на це гроші, знайшла художника, який погодився все оформити на добровільних засадах, домовилась із власником крамниці, одне слово, зчинила добрячий переполох. Не здатна витримати такого тиску, дона Флор поступилася і вже навіть не пропонувала як художника свого брата Ейтора — автора вивіски для школи, коли та ще була на Ладейрі-до-Алву, — який зараз, на жаль, мешкав у Назаре-дас-Фариньясі. Хай там як, але дона Флор з гордістю читала вивіску, де великими літерами було написано:
КУЛІНАРНА ШКОЛА «СМАК І МИСТЕЦТВО»
А внизу, курсивом:
ДИРЕКТОР ШКОЛИ — ФЛОРІПЕДЕС ПАЙВА ҐІМАРАЕНС
У ті рідкісні дні, коли Гульвіса прокидався раніше, ніж зазвичай, і залишався вдома, він крутився серед учениць, заважаючи належно проводити заняття з кулінарії. Зібравшись навколо дони Флор, пустотливі та граціозні дівчата записували рецепти, де точно вказувалося кількість креветок, пальмової олії, м’якоті кокосового горіха, королівського перцю; вчилися чистити рибу, готувати м’ясо, збивати яйця. Гульвіса втручався в процес зі своїми двозначними непристойними жартами, і дівчата мало не падали з реготу.
Майже всі вони були соромітниці. До своєї наставниці ставилися дуже доброзичливо і навіть улесливо, проте це не заважало їм задивлятися на Гульвісу. Він весь час стовбичив на кухні, вальяжно розвалившись у кріслі або ж примостившись на сходинці біля порогу, і нахабно та зарозуміло розглядав дівчат. Погляд його ковзав від ступень до колін, відтак до стегон і зупинявся на грудях. Дівчата соромливо опускали очі, проте Гульвісу це жодним чином не бентежило.