На практичних заняттях дона Флор з ученицями готували різні страви: від квашенини до різноманітних солодощів. Гульвіса ліз зі своїми порадами, масно жартував, поїдав усе найсмачніше, загравав із гарненькими дівчатами, а якщо котрась наближалася до нього, давав волю рукам.
Дона Флор нервувалася, відволікалася, клала не в тих пропорціях вершкове масло, розтоплене для кукурудзяного пирога з медом, і молила Бога, щоб Гульвіса нарешті забрався з дому, нехай уже повертається до своїх злощасних ігор чи шахрайських витівок, тільки би дав ученицям спокій.
Сьогодні, у день прощання з Гульвісою, всі дівчата, оточивши дону Флор, втішали її та співчували. І лише дрібненька Ієда з личком норовистої дикої кішки насилу стримувала сльози, й на мить не відводячи погляд від покійного Гульвіси. Дона Флор відразу ж зауважила цю надмірну тугу, і серце її болісно защеміло. Невже між Гульвісою та Ієдою щось було? Правда, вона нічого такого підозрілого не помічала, та хто б міг гарантувати, що вони не бачилися поза школою і не завершили свій флірт в якомусь дешевому готельчику? Після скандалу з кокеткою Ноемією Гульвіса начебто перестав упадати за ученицями. Втім, він був занадто хитрий і обережний, тож, цілком можливо, чекав на цю безпутницю на розі і вони ще довго грайливо гомоніли. А яка жінка могла встояти перед його чарами? Уважно стежачи за Ієдою, дона Флор помітила, як тремтять її вуста. Не залишалося жодного сумніву, що то була чергова коханка її чоловіка, ах, Гульвісо, мав би ти совість…
З усіх Гульвісиних витівок доні Флор найдужче допікав його зв’язок із незайманою розпусницею Ноемією, а належала вона до порядної сім’ї та ще й була заручена, яка ганьба! Втім, дона Флор не хотіла згадувати цю сумну історію зараз, востаннє вдивляючись в обличчя Гульвіси. Тепер усе це залишилось у далекому минулому: та негідниця вийшла заміж і поїхала зі своїм Альберту, «талановитим журналістом», таким молодим, а вже рогатим. До того ж одразу після заміжжя та дівка дуже споганіла і погладшала.
Коли вся ця історія якимось дивом благополучно закінчилася, Гульвіса пригортав дружину в теплому ліжку і стиха промоляв: «Тільки ти ніколи мені не набриднеш, решта жінок — то таке, задля розваги». Прощаючись із Гульвісою, оточена безліччю співчутливців, дона Флор не хотіла згадувати ту давно забуту історію, як і намагалась не звертати уваги на жести та погляди маленької Ієди, яка заледве стримувала сльози, силкуючись не видати своєї таємниці. Втім, хіба тепер, коли Гульвіса помер, мали значення ці з’ясування, розслідування чи обвинувачування? Він заплатив за все занадто дорого, пішовши, сповнений сил і молодості! Бідолашна дона Флор усе пробачила своєму чоловікові і не бажала більше зводити з ним порахунків.
Опустивши голову, вона перестала спостерігати за дівчиною й уявила, як, лежачи на кованому ліжку, Гульвіса пестить її, дону Флор, шепочучи їй на вушко: «Решта жінок — то таке, для розваги. Тільки ти ніколи мені не набриднеш, моя квітка базиліку, тільки ти». — «Що він вважав за розвагу?» — раптом захотіла дізнатися дона Флор. Шкода, що вона ні разу так його про це й не запитала, хоча навряд чи йшлося про щось хороше. Вона посміхнулася. Решта жінок просто для розваги, лише вона, дона Флор, — квітка в його руці; квітка з обірваними пелюстками.
НАСТУПНОГО ДНЯ, В ПОНЕДІЛОК, О ДЕСЯТІЙ РАНКУ ТІЛО ГУЛЬВІСИ ВИНЕСЛИ З ДОМУ. Похоронна процесія була така велелюдна і мальовнича, що жодне карнавальне видовище не могло до неї дорівнятися.
— Поглянь лише… ну бодай у вікно… — заохочувала дона Норма свого чоловіка, який і чути не хотів про те, щоб іти на кладовище. — Ти просто визирни і побачиш, як ховають людину, яка з усіма вміла підтримати хороші стосунки. Нікого не цурався, як оце ти… Авжеж, він був не ідеальний, мав свої недоліки, був легковажний, азартний, не мав ані ламаної копійки за душею, й усе ж… Ти лише подивись… Скільки народу прийшло, скільки хороших людей… І це в день Карнавалу!.. А коли помреш ти, Зе Сампайо, нікому буде навіть твою труну з дому винести…
Зе Сампайо не відповів і не підійшов до вікна. Лежачи на ліжку в старій піжамі, зі щоденною газетою в руках, він лише легенько зітхнув і встромив великого пальця в рот. Маючи хворобливу уяву, він страшенно боявся смерті, тому не любив відвідувати лікарень, ходити на поминки чи похорони; а тоді чоловікові здавалося, що в нього ось-ось станеться серцевий напад. Це відчуття виникло відколи дружина повідомила, що Гульвіса помер від розриву серця. Зе Сампайо всю ніч промучився у холодному поту в очікуванні серцевого нападу і крутився в ліжку, хапаючись за лівий бік грудей.