Ось чому вона відмовилася від пропозиції Атенора Ліми взяти Ейтора на роботу. І навіть не вважала за потрібне довго сперечатися з Розалією, коли та заявила, що хоче влаштуватися секретаркою на рецепцію успішної фотостудії «Фото Elegante» на Байша-душ-Сапатейруш, де Андрес Ґутьєррес, смаглявий іспанець із підстриженими вусиками, вдосконалювався у найрізноманітніших виявах фотомистецтва: від миттєвих світлин три на чотири сантиметри для посвідчень особи і стандартних карток («готові через добу») до «незрівнянних кольорових портретів, справжніх шедеврів», зокрема групових знімків із хрестин, весіль, першого причастя та інших урочистостей, достойних пожовклої вічності у сімейних альбомах. Хоч би що ви побажали сфотографувати, на обрії відразу виникав Андрес Ґутьєррес зі своїм фотоапаратом і зморшкуватим помічником-китайцем вельми підозрілого вигляду і невизначеного віку. Ходили чутки — дійшли вони, звісно, і до дони Розилди, завжди охочої попліткувати про Андреса, його «Фото Elegante», його помічника і сферу їхньої діяльності, — начебто китаєць у запечатаних конвертах їхнього виробництва продає надзвичайно натуралістичні листівки «мистецького ню», що мають нечуваний успіх. Як стверджували пліткарки, для таких фото за якихось тисячу реалів позували бідні і легкодоступні молодиці. До того ж вони ще й задовольняли Андресові примхи, і хтозна, можливо, і примхи його китайця. Чого тільки не пасталакали про те фотоательє. Тому й не дивно, що дона Розилда накинулася на доньку, коли та наївно і захоплено повідомила їй про пропозицію іспанця:
— Ще раз таке почую і шкуру з тебе здеру… відгамселю, що боків не залатаєш, тварюко невдячна…
Андресу вона пригрозила буцегарнею, перелічивши всіх своїх «впливових» знайомих: як бодай іще раз підгребе до її дочки, то хай начувається, розпусний галісійський кнуряка, дона Розилда усе розповість поліції…
Андрес теж був не з тих, хто дасть собі в кашу наплювати, нахабний і запальний, як усі іспанці, він не поступався доні Розилді в зухвалості. Почав з того, що галісійським кнурякою, до того ж рогатим, був не хто інший, як батько дони Розилди; а він, Андрес, співчуваючи становищу сім’ї після смерті сеу Жиля, ґречного і доброго чоловіка, який, без сумніву, заслуговував на кращу дружину, вирішив запропонувати роботу дівчині, заледве знаючи її, з єдиним наміром допомогти, і що отримав натомість? А натомість біля дверей його студії реве оця істерична корова, та ще й погрожує, вигадуючи всілякі нісенітниці і підлі наклепи! Якщо вона негайно не заткне свою вигрібну яму, себто паскудний писок, то нехай краще відразу котиться під три чорти і то швиденько, бо він — поважний, законослухняний громадянин, справний платник податків і нащадок стародавнього андалуського роду — нікому не дозволить називати себе кнурякою… Байдужий до цієї суперечки китаєць копирсався сірником у своїх довгих закручених нігтях, про які чого тільки не вигадували балакучі пліткарки…
Правдою чи брехнею були ті захопливі історії про фотостудію, — дона Розилда не для того ростила доньок, виховувала їх і давала освіту, щоб вони потрапили в лапи якогось Андреса Ґутьєрреса, андалусця, галісійця чи китайця, біс його зна, хто він там насправді… Доньки були тепер єдиним важелем, що за його допомоги вона хотіла змінити хід своєї долі і підвищити свій суспільний статус. Вона не приставала на жодну пропозицію прилаштувати Розалію і Флор, хоч робили їх із найкращими намірами. Дона Розилда не бажала виставляти напоказ своїх дівчат і наражати їх бодай на щонайменшу небезпеку. Місце порядної дівчини — в сім’ї; її мета — заміжжя, так вважала дона Розилда. Дозволити донькам стати за прилавок нікчемної крамниці, піти працювати касиркою в кінотеатр або стати секретаркою стоматолога означало б визнати власну бідність і капітулювати; це було однаково, що всім показати свою огидну, гнійну, смердючу виразку! Нехай дівчата працюють, але вдома, набуваючи навичок, необхідних для нареченої або ж заміжньої жінки. І якщо досі ці навички — як і саме заміжжя — були просто важливою складовою планів дони Розилди, то тепер вони посіли основне, пріоритетне місце.