— Боже, та він ж мертвий!
Решта теж кинулися до тіла молодика, мацали зап’ястя, піднімали біляві кучері, намагаючись вловити поштовхи серця. Та все було марно, вони так і не нащупали пульс. Гульвіса назавжди покинув Карнавал Баїї.
СПРАВЖНІЙ РЕЙВАХ ЗЧИНИВСЯ СЕРЕД СПОЛОШЕНИХ УЧАСНИКІВ КАРНАВАЛУ ТА ВСЬОГО ВУЛИЧНОГО НАТОВПУ — неврівноважена і романтична вчителька Анете не могла таке проґавити: щосили намагаючись зобразити істеричний напад, вона голосно схлипувала і попереджала, що от-от зомліє. Вся ця гра одного актора була розрахована лише на манірного Карліньйоса Маскареньяса, за яким учителька безнадійно упадала. Анете вважала себе надчутливою особою і вигиналася немов кішка, коли він грав на своєму кавакіньйо. А зараз кавакіньйо мовчало, жалюгідно звисаючи з рук Карліньйоса, немов Гульвіса забрав із собою на той світ останні його акорди.
Звідусіль почали збігатися люди, дуже швидко новина облетіла всі околиці, дісталася Сан-Педро, Сьомого проспекту, площі Кампо Ґранде, збираючи допитливих. Навколо небіжчика скупчився невеличкий натовп зацікавлених, які штовхалися, жваво обговорюючи подію. Із Содре викликали лікаря, а поліцейський вийняв свисток і взявся без угаву свистіти в нього, немовби сповіщаючи все місто, всіх учасників Карнавалу про смерть Гульвіси.
«Так це ж Гульвіса, бідолаха!» — співчутливо вигукнув хтось із карнавального натовпу. Всі добре знали небіжчика: він здавна славився своєю життєлюбною вдачею, підстриженими вусами, бешкетною гордовитістю волоцюги. Його знали і любили там, де можна було випити і добряче розважитися; а тут, так близько до його дому, не існувало людини, яка б про нього не чула.
Ще один учасник процесії, виряджений у мішковину, з великою ведмежою мордою на голові, проштовхавшись крізь юрбу до Гульвіси, нахилився над ним. Зняв із себе маску, відкривши лисину, приголомшене обличчя й обвислі вуса, і пробурмотів:
— Гульвісо, друже, як же це ти так примудрився?
«Що йому могло статися, від чого він помер?» — питалися люди одне в одного. Хтось відповів: «Це все через кашасу», — і мабуть, неможливо було знайти більш слушного пояснення такої наглої смерті. Старенька згорблена бабця окинула його поглядом і підсумувала:
— Такий молоденький, від чого ж він міг померти?
Запитання й відповіді лунали в натовпі аж до приходу лікаря, який схилився над Гульвісою і, обстеживши тіло, остаточно констатував смерть.
«Він жваво танцював самбу, аж раптом, ні сіло ні впало, завалився мертвий», — пояснив лікареві один із чотирьох друзів, умить протверезілий і зніяковілий через свій костюм баїянки, пофарбовані карміном щоки та густо підведені паленим корком очі.
Те, що п’ятеро приятелів були перебрані на баїянок, не мало спричинити глузувань, бо всі вони, і не раз, на ділі доводили свою маскулінність. Вони вирядилися задля сміху, розваги та зі звичайних пустощів, а зовсім не тому, що хотіли бути схожі на жінок чи ще через якісь розпусні й підозрілі уподобання. Дякувати Богові, серед них не було геїв. Навіть Гульвіса жартома прив’язав під білу накрохмалену нижню спідницю чималий корінь маніоки і щокроку піднімав поділ, хизуючись своїм неабияким причандаллям та змушуючи жінок червоніти і пирскати зо сміху. Тепер той величний корінь покинуто звисав між оголених стегон і вже нікогісінько не смішив. Один із друзів підійшов і відв’язав його з пояса Гульвіси. Проте навіть так небіжчик мав цілком достойний вигляд: він мирно помер посеред Карнавалу, на грудях у нього не було крові від кульового чи ножового поранення, і ніщо не псувало його карнавального образу.
Доні Флор та її подрузі доні Нормі, яка енергійно торувала шлях крізь натовп, вдалося прийти майже одночасно з поліцією. З появою дони Флор у супроводі співчутливих кумоньок, які притримували її попід руки, всі відразу зрозуміли, що це Гульвісова дружина, адже вона і не намагалася стримати тужливого лементу та гірких сліз. Її образ доповнювало скуйовджене волосся, затасканий халат і домашні капці. Та вона все одно залишалася красивою молодицею, на яку приємно було глянути: невеличка, міцненька, із золотисто-бронзовою шкірою, прямим чорнезним волоссям, що подекуди аж віддавало синявою, заворожливим поглядом і білосніжними зубами, що ледь виднілися з-під напіврозтулених пухких вуст. Апетитненька, як любив казати Гульвіса в такі рідкісні і, мабуть, саме тому незабутні миті його ніжності. Певно, кулінарні здібності дружини надихали Гульвісу в такі моменти, і він грайливо звертався до неї: «Мій коханий медяничку, моє запашне акараже[4], моя товстенька курочко». І ці виняткові порівняння досить чітко перегукувалися з чуттєвою і домашньою натурою дони Флор, відображалися в скромній чарівливості, що зачаїлася під спокоєм і податливістю її характеру. Гульвіса добре знав її слабкості й умів розбудити ту палахку жагу, контрольовану соромливістю, ту нестримну хіть, що бурхливою пристрастю вирувала у ліжку. Варто було тільки захотіти, і в світі не було чоловіка принаднішого за Гульвісу, і жодна жінка не могла встояти перед його чарами. А скільки разів дона Флор піддавалася його нестримній звабі, хоч би який гнів чи обурення керували нею в той момент. Бо іноді вона ненавиділа Гульвісу і проклинала той день, коли поєднала долю з цією легковажною особою.
4
Акараже — традиційна страва бразильської кухні з товченої вареної квасолі, підсмаженої на пальмовій олії у формі кульки.