— А я чекав на вас, доно Селіє. Мої вітання, от саме зараз отримав ваше призначення, яке вже, до речі, підписане…
— Га? — наче торбою по голові прибита, вичавила Селія. — Моє що?!
Секретар спокійно та запопадливо розставив усі крапки над «і»:
— Ваше призначення… Директор підписав його відразу, як прибув… Вочевидь, дуже впливова особа клопоталась про вас… Це була одна з останніх вакансій, решта вже всі давно зайняті… А взагалі, моя вам порада, негайно вирушайте до директора школи і представтесь йому.
Селія так і зробила, а потім, зібравши всю свою нещасну сім’ю, вирушила в будиночок на Ладейру-до-Алву подякувати господині. Вона переповіла слова секретаря щодо «вочевидь дуже впливової особи» і дона Розилда повторила їх, насолоджуючись, смакуючи кожним звуком, немов куштувала солодкий смак влади. Від задоволення дону Розилду пройняв незрівнянний трепет: правду кажучи, вона і не сподівалася на такий швидкий та позитивний результат. Так швидко виконуються лише прямі розпорядження губернатора. Так, так, доню, самого губернатора, отже, Гульвіса справді має неабиякі зв’язки в уряді.
Новина про призначення Селії швидко облетіла всенький квартал, і коли ввечері прийшов Гульвіса, надіючись побути наодинці з Флор, його звідусіль гаряче вітали сусіди, мало не влаштовуючи на його честь маніфестації. Його дуже здивували всі ці вдячні обійми, дифірамби та захоплені вигуки дони Розилди, яка диким вереском уславляла його заслуги. Після безсонної ночі Гульвіса весь день проспав і геть забув про негаразди бідолашної вчительки. «О! — вигукнув він. — Які дрібниці, нема за що і дякувати!»
Поет таки дотримався слова, що він давав радше Андрезі, ніж йому, Гульвісі. Але як зізнатись, як розвіяти цю облуду? Хіба ж дона Розилда та її сусіди чи бідолаха-вчителька з її виснаженими, похмурими і нечупарними родичами, які прийшли висловити йому свою вдячність, здатні зрозуміти заплутані та несповідимі шляхи, якими часом доводиться простувати? Хіба ж вони повірять, що своїм призначенням Селія має дякувати не йому, а старій чорношкірій кухарці Андрезі, яка попри ще більші, ніж у Селії, злидні, завжди весела та всміхнена, у своїй дерев’яній халабуді на морському узбережжі Аґуа-дос-Менінос подає сніданки морякам і вантажникам?
Про цю історію швидко дізналися в місті, і на Гульвісу з усіх боків посипалися прохання: менш ніж за тиждень їх надійшло аж вісім. Кандидати на найрізноманітніші посади — від водія трамваю до фінансового інспектора — всі вони застрибали перед доною Розилдою і, перш ніж іти в управління, прямували на Ладейру-до-Алву. Просили навіть за місце ризничого в церкві Консейсау да Прайя, що незабаром нібито мало звільнитися, хоча цього ніхто не знав напевне. Навіть якби Гульвіса був одночасно губернатором і архієпископом, то навряд чи йому вдалося впоратися з усіма цими проханнями.
ДОНА РОЗИЛДА НАСОЛОДЖУВАЛАСЯ СВОЄЮ ЗНАЧУЩІСТЮ Й НЕЗРІВНЯННИМ СМАКОМ СЛАВИ, а Гульвіса на затіненій веранді насолоджувався дотиками до пружних грудей Флор, смакував боязкий і водночас жагучий присмак її цілунків. Відкривав їй світ заборонених насолод, про який вона досі навіть не здогадувалася, щодня чимраз більше і більше завойовуючи її тіло, долаючи побоювання та соромливість, вивільняючи її приховану пристрасть. Флор пашіла від потягу і бажання, всередині все палало нестримним вогнем, проте вона докладала всіх зусиль, щоб не втратити голови. Та з кожним днем відчувала, що дедалі менше контролює емоції, що вже не має сил опиратися, жадаючи віддатися цьому зухвалому загарбнику, який заволодів уже майже всім її нестримним тілом, що палало в пекельній лихоманці, від якої не було ліків, ой не було.
Але ж і нахабний був той Гульвіса! Він не освідчувався їй в коханні, не зізнавався про свої високі почуття, як і не просив дозволу бачитися. Замість промовистих слів та гучних фраз Флор вислуховувала лише двозначні натяки на сороміцькі наміри. Через кілька днів після їхнього знайомства під час свята в Пержентино вони, повертаючись від тітки Літи, піднімалися по Ладейрі-до-Алву, і Гульвіса, який ішов на крок позаду, прочитав вивіску кулінарної школи, схилився до вуха Флор, наче збирався прошепотіти їй якийсь милий комплімент.
— Кулінарна школа «Смак і Мистецтво»… Смак і мистецтво… — повторив він майже пошепки, і його вусики тремтливо залоскотали вухо дівчини. — Ах! Як же хочеться мені тебе посмакувати… — це була не випадкова гра слів, а прямо і відверто висловлені наміри Гульвіси.