Це була дуже романтична історія. У дні батьківських відвідин красуня тихо зітхала і млосно дивилася на Гульвісу, поки він тинявся довкола неї подвір’ям, похмурий і зажурений, немов в’язень, безнадійний в’язень у в’язниці для підлітків. Вона пригощала його цукерками і печивом, які привозила для сина. А Гульвіса потайки дарував їй орхідею, вкрадену з оранжереї священика. В один із батьківських днів (перша неділя кожного місяця), що ними Гульвіса так ніколи і не скористався, бо по нього ніхто ніколи не приїжджав, вона відвезла його погостювати в свій маєток на Ларґо-да-Ґраса і відрекомендувала чоловікові:
— Однокласник нашого Зезіто, сирота, не має сім’ї.
Трохи пришелепкуватий Зезіто розводив якихось гризунів, і коли його привозили з інтернату, весь день збував у підвалі будинку зі своїми вихованцями. Скориставшись тим, що комерсант ліг подрімати після смачного обіду, сеньйора повела Гульвісу в швейну кімнату, почала цілувати, пестити і врешті оволоділа ним. «Хлопчику мій, о мій гімназисте, мій слухняний учню, тепер я твоя вчителька, ох, ти мій цнотливчику», — гаряче шепотіла вона і справді взялась його навчати. І навчала ще й як! У хлопця прокинулась пристрасть, груба і нестримна. Вона казала, що нікого ще так не любила, цинічно і переконливо запевняючи, що Гульвіса її перший коханець і вона мріє утекти з ним в якийсь затишний куточок і насолоджуватися їхнім безмежним коханням. Шкода лише, що він навчається в інтернаті…
— А якби я втік з інтернату, ти б зі мною жила?
І того ж вечора він утік з інтернату і подався до неї, щоб звільнити з лап того «буржуазного звіра», який змушував її так страждати і принижував своєю близькістю. Винайняв жалюгідну кімнатку в якомусь злиденному пансіоні, купив хліба, вареної болонської ковбаси «Мортадели» (він любив «Мортаделу»), дешевого пійла, яке називали вином, і букет квітів. Трохи грошей ще навіть залишилось: друзі, яким він розповів про свою таємницю, на знак солідарності зібрали, скільки змогли, на організацію втечі і на любов. Гульвісу обожнювали
Поважна пані ледь не померла зо страху, коли він увірвався, тимчасом господар дому в сусідній кімнаті колупався в зубах і читав газети. Обурена до глибини душі, вона заявила, що Гульвіса геть з глузду з’їхав, що вона не якась там авантюристка і ніколи не покине своєї домівки, чоловіка і сина, щоб стати коханкою якогось хлопчака, ніколи не проміняє комфорт і суспільне становище на злидні й безчестя. Вона благала Гульвісу схаменутися, повернутися в інтернат, де, можливо, ще не помітили його втечі, а в наступний батьківський день, ох!.. вона йому обіцяє…
Та Гульвіса її вже не слухав, його заполонили гнів і прикра образа за цей підлий обман. Анітрохи не переймаючись присутністю чоловіка в сусідній кімнаті, він схопив жінку свого серця за довге, висвітлене пергідролем волосся й голосно лаючи та обзиваючи нещасну, взявся обдаровувати її ляпасами і стусанами, словом, здійняв такий галас, що позбігалися не лише слуги та чоловік, а й жителі всієї фешенебельної Ларґо-да-Ґраси. Того дня, як згодом запевняв Гульвіса, він став справжнім чоловіком, раз і назавжди навчений гірким досвідом.
Ця скандальна історія вивела сімнадцятирічного Гульвісу в нічне життя міста, де він згодом познайомився з відомим шулером Анакреоном, який здавна славився своєю витонченою грою. Недосвідченому юнакові годі було і мріяти про кращого наставника, який би втаємничив його в тонкощі гри у покер, блек-джек чи рулетку. Насправді Анакреон був не лише видатним гравцем, а ще й мав добре серце, такий собі Дон Кіхот. Під час короткої зустрічі з батьком Гульвіса навідріз відмовився повернутися в інтернат, а негідник Ґімараєнс під цим приводом відмовив йому в батьківському благословенні і будь-якій грошовій підтримці: у нього, мовляв, немає коштів утримувати шибеників. Розбагатівши на жінчиних статках, він став тим іще скнарою і моралістом. До того ж відколи завдяки Гульвісі його прізвище стало згадуватися в соціальних хроніках газетних шпальт, його почали долати сумніви: а чи справді він Гульвісин батько? Покійна Валдета дорікала йому в тому, що він її збезчестив і вона завагітніла. Та чи варто було так свято вірити якійсь там служниці? Вона не знала іншого чоловіка, крім нього, стверджували її подруги, оплакуючи небіжчицю. Та хіба слова тієї голоти, в якої ніколи не було ні хати, ні тину, можуть слугувати доказом? Тож, може, Гульвіса його син, а може, і не його, та й коли то було, хто б це зараз із певністю підтвердив? Єдине, що не потребує підтвердження, це те, що Гульвіса — сучий син і негідник, адже він намагався зґвалтувати порядну жінку, матір свого однокласника, яка прийняла його в своєму домі, як рідного… Вочевидь, Гульвісин батько і справді належав до «гнилої гілки Ґімараєнсів», як запевняв Шимбо, і не успадкував шляхетних традицій цього роду.