Здивуванню Гульвіси не було меж:
— Це ж треба таке… Я ж нічого поганого не зробив цій дівчині, навпаки…
Хто знає, можливо допомога Гульвіси змусила Селію відчути не лише вдячність, а й образу? У глибині душі вона не могла змиритися, що так глибоко помилялася щодо нього, що її нюх на покидьків і вміння розбиратися в людях так сильно підвели її цього разу; нещасне і жалюгідне життя Селії озлобило її і сповнило заздрощів, от вона і не вірила, що Гульвіса міг їй допомогти… Селія випадково натрапила на слід і почала своє розслідування, аж доки розплутала всю павутину брехні, яку Мірандау почав сплітати ще на святі в майора і яка з кожним днем дедалі нагромаджувалась і збільшувалася, хоча не так Гульвіса був у цьому винен, як звичайний збіг обставин. І лише після того, як Селія акт за актом відновила цей фарс, вона відчула оте нестримне задоволення: отже, не так уже й легко обвести її навколо пальця, отже, є ще в неї ота проникливість і не обдуриш її всілякими побрехеньками про губернатора. Задоволена і щаслива, що їй вдалось вивести шахрая на чисту воду, забувши про кульгавість, Селія злетіла на другий поверх, де дона Розилда і Флор шили придане. «Та то ж звичайнісінький альфонс і жалюгідний дурисвіт, а я, до слова, ніколи в цьому не сумнівалась». Її зазвичай похмуре обличчя сяяло, нечасто випадала в житті така радість, адже почувши погані новини, люди зазвичай клянуть усе, на чому світ стоїть, нарікаючи на нещасну доленьку, а хіба може бути щось прекрасніше, ніж таке неперевершено-бентежне видовище, як чужі страждання?
Для Селії не було. Жоден чоловік ніколи не глянув на неї сповненим жадання поглядом, ніхто ніколи не всміхнувся до неї з любов’ю, а в школі учні боялися її і тікали.
Нестямна від люті дона Розилда погрожувала накласти на себе руки, істерично ридала, благала дати їй води. Але Флор не звертала на матір уваги, вона не чула її стогонів, а лише німо дивилася на Селію.
— Геть звідси, невдячна тварюко, і щоб ноги твоєї не було більше в цьому домі…
— Флор, це ти мені кажеш? Ти серйозно? Але в чому річ?
— Навіть якщо він такий, як ти кажеш, як тобі совісті вистачило так вчинити? Він улаштував тебе на роботу… Дізнавшись таке, могла б і стримати свій язик, але ж як швидко ти забула, що він не дав тобі з голоду здохнути?..
— А чому ти так вирішила? Хто може підтвердити, що це саме він клопотав за мене? Я, наприклад, впевнена, що вирішальну роль зіграв лист падре Барбози…
Флор говорила пошепки, але голос її був сповнений зневаги та презирства:
— Кажу тобі, геть звідси, жалюгідна суко, доки я не відучила тебе пхати носа в чуже життя.
— То й залишайся з ним, заради Бога, він іще не раз тебе зганьбить і виставить на посміховисько…
Обурена людською невдячністю, Селія пошкандибала сходами вниз.
З тієї ж миті між доною Розилдою і Флор розгорілась нещадна війна. Так, саме війна, а як іще можна все це назвати? Почувши, як перед носом Селії гримнули двері, дона Розилда забула про зомління й хороші манери і на повні груди закричала їй вслід, адже потребувала продовження розмови, хотіла ще раз встромити ножа у відкриту рану.
— Селіє! Селіє! Зачекайте, не йдіть…
— Я виставила її за двері… — понуро констатувала Флор.
— Оце твоя вдячність? Людина приходить до тебе з добрими намірами, а ти її виганяєш?!
— Та погань не переступить порогу цього дому, поки я жива…
— З яких це пір ти стала тут командувати?
— Якщо вона ще коли-небудь сюди зайде, то піду я…
Мірандау не помилився, стверджуючи, що викриття Гульвіси викличе у дони Розилди бурю обурення. Втім, він цілком схибив щодо реакції Флор. Певна річ, щасливою від того всього Флор не була і її невдоволення цілком зрозуміле: з якою метою Гульвіса таке вигадував і так нерозважливо брехав? Але вона ні на мить не подумала з ним розійтися. Флор щиро кохала Гульвісу і їй було байдужісінько, який у нього статус, що за посаду обіймає й чи має вплив у політичних колах.
Так вона йому і сказала того ж вечора, коли, всупереч забороні дони Розилди, вийшла побачитися з коханим до найближчого вуличного закапелка. Вона уважно вислухала його, прийняла всі пояснення й тихо заплакала, сказавши, що він «трохи божевільний дурненький красень». Тоді вперше Гульвіса заговорив про свої почуття, про те, як він пристрасно кохає Флор і як хоче з нею одружитися. І цього було цілком достатньо, щоб вона забула про всі неприємності, болючі обмани і нікому не потрібні клопоти, в які він її втягнув.
Саме тому Флор сказала, їм що доведеться трохи почекати. Принаймні місяців десять, поки їй не виповниться двадцять один рік, адже тоді вона досягне повноліття й вийде з-під материної опіки, бо на її згоду сподіватися марно. Ніколи ще Флор не бачила її такою розлюченою й знавіснілою, тому треба було ще добре поміркувати, як організувати зустрічі потайки від материного ока. Адже зараз ті стосунки, що їх раніше так палко захищала дона Розилда, можуть існувати лише в підпіллі: мати категорично заборонила їй будь-які зустрічі з Гульвісою, а його престиж на Ладейрі-до-Алву тріснув, як обруч на діжці. Гульвіса ніжно виціловував дрібні, пекучі сльози, що градом котилися по щоках коханої, не звертаючи жодної уваги на перехожих.