Дона Флор ішла крізь натовп у супроводі дони Норми, яка завдяки тому, що її всі знали, ліктями розштовхувала людей, примовляючи:
— Розступіться, люди добрі, дайте бідолашній пройти…
А на бруківці лежав зблідлий Гульвіса — з холодною посмішкою на вустах, сповнений миру та спокою. Дона Флор якийсь час просто заціпеніло стояла, вдивляючись у небіжчика, немов намагаючись переконатися, що то справді її чоловік, або ж, і це більш імовірно, шукала в собі сили прийняти вже очевидний факт його смерті.
Але це тривало лише якусь мить. З моторошним криком, що наче вирвався з самісінького її лона, кинулася до Гульвіси, припала до бездиханного тіла, почала цілувати його волосся, нафарбоване карміном обличчя, розплющені очі, завзяті вусики і назавжди схололі вуста.
БУЛА НЕДІЛЯ, КАРНАВАЛ ТРИВАВ, І ЧИ МІГ ХТОСЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД УЧАСТІ У ПАРАДІ АВТОМОБІЛІВ, чи хтось не хотів веселитися до ранку на тому святі? І все ж чування біля тіла Гульвіси вдалося на славу. «Це справжній успіх», — гордо констатувала дона Норма.
Працівники моргу поклали небіжчика на ліжко в спальні і, тільки згодом сусіди перенесли його у вітальню. У дні Карнавалу в покійницькій було багато роботи, тому працівники дуже поспішали. Поки всі розважалися, вони дбали про померлих — жертв нещасних випадків та бійок. Доправивши Гульвісу додому, вони зняли брудне простирадло, в яке було загорнуте тіло, і вручили вдові свідоцтво про смерть.
Так і лежав Гульвіса в чому мати народила на своєму кованому подружньому ложі, оздобленому прикрасами в голові та в ногах, що його за півроку до заміжжя дона Флор купила на розпродажі вживаних меблів. Зоставшись наодинці з небіжчиком, дона Флор відкрила конверт із висновком лікарів, прочитала його і, не ймучи віри, зажурено похитала головою. Хто б міг подумати? Такий сильний і здоровий на вигляд, такий іще молодий!
Гульвіса часто вихвалявся, що жодного разу в житті не хворів і завиграшки міг вісім днів і ночей поспіль, без сну, провести за гральним столом, випиваючи з друзями або ж бавлячись із жінками. І чи раз дона Флор, як дурна, у цілковитому відчаї вісім днів чекала його вдома? Натомість висновок лікарів лунав, наче вирок: Гульвіса був приречений — виснажена печінка, ламкі кістки, хворі нирки і слабке серце. Він міг померти будь-якої миті, як, зрештою, і сталося. Отак раптово. Ночі в казино, дешева кашаса, оргії, пошуки грошей, щоби знову мати змогу робити ставки… все це випалило з середини цей міцний, квітучий, сповнений жаги до життя організм, залишивши тільки зовнішню видимість сил і молодості. Адже, поглянувши на Гульвісу, ніхто б не сказав, що він безнадійно хворий…
Дона Флор довго дивилася на тіло свого чоловіка, перш ніж покликати сусідів, які нетерпляче чекали, щоб допомогти їй у такій делікатній справі — одягти небіжчика перед тим, як покласти його у труну. Так і лежав він перед нею, як завжди полюбляв лежати в ліжку, золотавий пушок на руках, жмут білявого волосся на грудях, шрам від ножового поранення на лівому плечі. Такий красивий і такий мужній, а який же палкий коханець! Знову гіркі сльози навернулися на очі молодої вдови. Вона щосили намагалася відігнати від себе грішні думки — не гоже про таке думати у день прощання з небіжчиком.
Одначе, дивлячись на випростане голе тіло коханого чоловіка, хоч би яких зусиль докладала дона Флор, вона просто не змогла не згадати, який ненаситний він був у моменти нестримної пристрасті. Кохаючись, Гульвіса не визнавав жодного одягу, навіть легкого простирадла, яким сором’язливо прикривалася дона Флор. Соромливість — це взагалі було не про нього. Він умів кохатись. І це було справжнім святом всеохопної радості та свободи, якому він віддавався сповна і самовіддано, з особливим ентузіазмом та вмінням, що могли засвідчити жінки найрізноманітніших класів і прошарків. Якийсь час після весілля дона Флор дуже соромилась і ніяковіла, коли Гульвіса знімав з неї усе, перш ніж взяти у свої обійми:
— Де ти бачила, щоб кохалися в нічній сорочці? Навіщо тобі ховатись? Кохатися — це ж святе діло, яке Господь придумав у раю, ти про це не знала?
Він поволі скидав з неї весь одяг, торкався і цілував кожен сантиметр її тіла, пестив витончені вигини, голубив потаємні впадини її тендітної плоті і милувався таємничою грою світла і тіні. Соромлячись, дона Флор намагалася прикритися, проте Гульвіса, сміючись, зривав з неї простирадло, оголюючи повні красиві груди, пружний живіт і звабливе лоно. Вона була для нього цяцькою, нерозкритим пуп’янком троянди, що розквітала з кожною ніччю насолод. Ніч за ніччю дона Флор долала свою сором’язливість і, покірно віддаючись цьому розкішному сластолюбству, ставала чимраз сміливішою й палкішою коханкою. Втім, вона так і не змогла цілком позбутися власної ніяковості та сорому, тому щоразу Гульвісі доводилося завойовувати її знову і знову, адже, щойно оговтавшись від шалених і палких обіймів, вона знову ставала скромною і соромливою дружиною.